Поховальні звичаї скіфів
Оксана Ліфантій
Дослідники, які вивчають поховальну обрядність скіфів, часто використовують тексти давньогрецького історика Геродота як об’єктивне свідчення про поховальні обряди «варварів». Водночас частина вчених, передусім філологів та літературознавців, розглядають їх як літературний твір, відкидаючи можливість прив’язки до реальних подій.
Сьогодні завдяки археологічним дослідженням маємо у розпорядженні корпус джерел, незалежних від античної літературної традиції, а саме — матеріали зі скіфських поховальних пам’яток. Завдяки цьому можна зіставити дані, що присутні у творі Геродота і в археологічному матеріалі. Таке порівняння вже проводилось А. І. Іванчиком, проте він проаналізував лише окремі аспекти поховання царя.
Спробуємо простежити послідовність ритуальних дій, які проводилися скіфами під час похорону. Їх можна умовно поділити на етапи: підготовчий, обряд поховання із різними супровідними діями, справляння обряду тризни та роковин. Кожна дія радше мала певне релігійне та практичне підґрунтя. Отже, розглянемо кожну із них докладніше.
Скіфи «…беруть уже підготовленого померлого, укривають його тіло воском (перед тим очищують від нутрощів його черево), наповнюють його перетертим купрієм, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивають черево, кладуть покійника на віз і перевозять його до іншого племені» (Herod, IV, 71).
Прямих даних про те, що тіло небіжчика могло бути забальзамованим, поки що немає у Північному Причорномор’ї. Адже в природних умовах регіону збереження органічних решток є мінімальним. Дотичні свідчення маємо із синхронних курганів пазирикської культури (регіон Алтайських гір), деякі гробниці яких були законсервовані шаром вічної мерзлоти. Згідно з дослідженнями, тіла і знатних і пересічних осіб тут були піддані посмертним маніпуляціям — у них видалялись нутрощі, а порожнини заповнювались масою зі смоли та різних рослин. Саме ж тіло вкривалось воском, смолою та олією.
«Там [у Геррах], коли помирає їхній цар, вони викопують у землі велику чотирикутну яму, беруть уже підготовленого померлого… Потім, помістивши покійника на підстилку в могильному склепі, устромлюють у землю з усіх боків від покійника списи, а над ними кладуть деревини і вкривають його очеретяними матами. В просторому приміщенні склепу ховають одну з його наложниць, яку перед тим задушили, його чашника і куховара, конюха, особистого слугу, вісника і його коней, а також певну частину його речей і так само золоті чаші (срібла та міді вони зовсім не використовують). Коли вони все це зроблять, то насипають землю і споруджують великий курган, намагаючись зробити його найвищим». (Herod, IV, 71).
Описана Геродотом поховальна споруда — чотирикутна ґрунтова могила, перекрита дерев’яним накатом та земляним насипом кургану, дійсно є одним з найбільш поширених типів могил у VІІ–V ст. до н. е. Тоді як у постгеродотівський час, із ІV ст. до н. е. у знаті домінують катакомбні поховання.
Померлу знатну особу розміщували на спеціальному помості, ложі чи навіть у саркофазі. Якщо скіф мав менший достаток, його тіло клали на спеціальну трав’яну (зокрема очеретяну, як вказано у Геродота) чи тканинну підстилку. У поодиноких випадках було простежено обшивання стін поховальної камери повстю, не виключно, що їх могли драпірувати тканинами, що не збереглися до моменту розкопок. Припускається також можливість використання тканинних навісів-балдахінів над поховальним ложем чи помостом. На стінах на спеціальних залізних крюках часто розвішували одяг, зброю, паски та інші речі. У царських та могилах родичів царя влаштовували окремі камери із церемоніальним одягом та коштовним імпортним посудом.
Зазвичай, разом із небіжчиком до могили клали речі відповідно його прижиттєвого статусу та роду заняття. У могилах воїнів знаходимо зброю, в жіночих похованнях — дзеркала, прясла тощо. Кургани знаті вирізняються багатством та пишністю поховального інвентарю. Для них притаманні речі, пов’язані з відправленням культів та бенкетів, церемоніальна зброя, коштовний імпортний посуд та обладунок.
Найбільш типовою ознакою є традиція облаштовувати разом із заможною персоною супровідного поховання дружини або наложниці. Парні поховання притаманні як архаїчним, до-геродотівським знатним могилам, так і комплексам IV ст. до н. е.