Європейська Сарматія оточена з півночі Сарматським океаном вздовж Венедської гори… Іншими горами оточена Сарматія, з яких називають і Венедські гори.
А займають Сарматію дуже великі народи — венеди вздовж всієї Венедської затоки… і менші народи населяють Сарматію: по річці Вістулі нижче венедів гітони, потім фіни, потім сулони…
Східніше названих, знову нижче венедів, суть голінди й судини і ставани аж до аланів…
Літописний запис про з’їзд князів у Любечі (1097 р.)[6]
В 1097 році прийшли Святополк, Володимир, Давид Ігоревич, Василько Ростиславич, Давид Святославич і брат його Олег і з'їхатися в Любечі для встановлення миру, говорячи поміж себе: «Навіщо ми губимо руську землю, вчиняючи розбрат між собою? А половці нашу землю розоряють і раді, що між нами міжусобиці. Від цієї пори будемо всі однодушні і бережімо землю руську, хай кожний держить отчину свою: Святополк — Київ, Ізяслав (отчину), Володимир — Всеволожу, Давид, Олег і Ярослав — Святославлю, а також кому роздав Всеволод міста; Давиду — Володимир, Ростиславичам — Перемишль Володарю, Теребовлю — Васильку». І на тому цілували хрест: «Якщо віднині хто буде проти кого, на того будемо всі і хрест чесний». Сказали всі: «Хай буде на нього хрест чесний і вся земля Руська». І, давши клятву, пішли кожний до себе…
Звістка літописця про народне повстання у Києві (1113 р.)[7]
Помер благовірний князь Михайло, якого звали Святополком, квітня 16… На другий же день, 17 квітня, кияни влаштували раду, послали до Володимира (Мономаха), кажучи: «їди, князю, на стол батьків і дідів».
Почувши це, Володимир багато плакав і не пішов (у Київ), горюючи по братові. Кияни ж розграбували двір Путяти тисяцького, напали на євреїв, розграбували їхнє майно. І послали знов кияни до Володимира, кажучи: «Іди, князю, в Київ; а як не підеш, то знай, що багато лиха вчиниться, це не тільки Путяти двір чи соцьких, чи євреїв пограбують, а ще й нападуть на невістку твою, і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, князю, коли пограбують і монастирі». Почувши це, Володимир вирушив у Київ.
…Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною й назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побудували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська…
Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на своїх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалась по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.
…По смерті братів цих поляни пригноблювались древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: «Платіть нам данину». Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: «Ось нову данину захопили ми». Ті ж спитали у них: «Звідкіля?» Вони ж відповіли: «В лісі на горах над рікою Дніпром». Знову спитали ті: «А що дали?» Вони ж показали меч, і мовили старці хозарські: «Не добра ця данина, княже: ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли — небудь збирати данину і з нас, і з інших земель». І збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню.
В літо 6360 [852 рік], індикта 15, коли почав царювати Михаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.
Текст подано за: Давня історія України: Навч. посібник: У 2-х кн. / П. П. Толочко (керівн. кол.), Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький та ін. — К., 1994. — Кн. 2. — С. 203–205.