Сучасний етап конституційного процесу пов’язаний із подальшим внесенням змін до Конституції, спрямованих на її удосконалення.
16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, на якому переважною більшістю голосів громадяни України висловилися за двопалатний парламент, зменшення кількості народних депутатів до 300, зменшення обсягу депутатської недоторканості. За рішенням Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. «схвалені Всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання, викладені в пунктах 2, 3, 4, 5 статті 2 Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", є обов'язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом XIII "Внесення змін до Конституції України", та законами України». Втім народні депутати ухились від виконання волі народу.
У серпні 2001 р. Президентом України було ініційовано початок політичної (конституційної) реформи. Створена Верховною Радою України Тимчасова спеціальна комісія доопрацювала з урахуванням відповідних висновків Конституційного Суду законопроекти про внесення змін до Конституції України. Прийняття цих змін (Закон України «Про внесення змін до Конституції України № 2222-IV» від 8 грудня 2004 р., який набув чинності з 1 січня 2006 р.) відбулося в умовах гострої політичної кризи, пов’язаної з президентськими виборами 2004 р. Суттєво зменшувалися повноваження Президента України і його вплив на парламент і уряд. Повноваження Верховної Ради України, яка отримала право формувати Уряд, значно збільшувалися. Зміцнювався статус Кабінету Міністрів України, який ставав більш незалежним від Президента України. Був відновлений прокурорський нагляд за додержанням законів у сфері прав і свобод людини.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV був визнаний неконституційним через процедурні порушення при його ухваленні, і відновлена дія Конституції України від 28 червня 1996 р.
Останнім часом активізувалась діяльність щодо розробки нової редакції Конституції України. Указом Президента України від 25 січня 2012 р. схвалено підготовлену на основі напрацювань Науково-експертної групи та рекомендацій Європейської комісії «За демократію через право» Концепцію формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї.
На часі більш раціональне унормування практики політичних перегонів, відносин влади та опозиції. Очевидною є потреба спрямувати подальші конституційні реформації на посилення ролі місцевого самоврядування, розвиток інститутів громадянського суспільства.
Конституція України складається з Преамбули і 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень та 14 пунктів Перехідних положень.
В І розділі «Загальні засади» визначається, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою у формі республіки. Водночас вона характеризується як унітарна і світська держава.
Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Носієм суверенітету України є народ. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17).
Демократичну суть держави конкретизує принцип народовладдя. Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад, це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5). Державна влада в Україні здійснюється у межах, установлених Конституцією і відповідно до законів України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. При цьому держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15).