Розділ 7 «Судовий контроль за виконанням судових рішень» визначає право учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до виконавчих дій, звернення до суду із скаргою до суду з приводу виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. Врегульовує питання, пов’язані з розглядом скарг та виконанням ухвали суду.
Розділ 8 «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні» містить норми, якими регулюються визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають (не підлягають) примусовому виконанню.
Розділ 9 «Відновлення втраченого судового провадження» надає право особам, які брали участь у справі, або суду відновити втрачене повністю або частково провадження у цивільній справі, яка закінчена ухваленням рішення або в якій провадження закрито. Містить норми, які врегульовують порядок відновлення втраченого провадження.
Розділ 10 «Провадження у справах за участю іноземних осіб» визначає процесуальні права та обов’язки іноземних осіб, особливості розгляду справ за їхньої участі, процедуру виконання судових доручень іноземних судів та право звернення судів України з дорученнями до іноземних судів.
Розділ 11 «Перехідні та прикінцеві положення» врегульовує питання зміни законодавства, пов’язані із запровадженням нового ЦПК України.
Порядок вирішення господарських та інших спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами регулює Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий 6 листопада 1991 р. набув чинності з 1 березня 1992 р., до 21 червня 2001 р. діяв як Арбітражний процесуальний кодекс України. ГПК України містить 125 статей, об’єднаних у 15 розділів. Кодекс розкриває загальні положення та урегульовує процедурні питання судочинства у господарських справах, що стосуються досудового врегулювання господарських спорів, підвідомчості та підсудності справ, доказів, судових витрат, строків, подання позову, порушення провадження, забезпечення позову, вирішення справ у першій інстанції, перегляду судових рішень в апеляційному й касаційному порядку та за нововиявленими обставинами, виконання рішення, ухвали тощо.
Важливим кроком на шляху реформування судового права стало прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, який набув чинності з 1 вересня 2005 р. Він визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Кодекс містить 272 статті, об’єднані в 6 розділів та сьомий розділ — прикінцеві та перехідні положення. Перший розділ визначає загальні положення: призначення кодексу, завдання та принципи адміністративного судочинства, організація правової допомоги при вирішенні справ в адміністративному суді тощо. Другий розділ розкриває організацію адміністративного судочинства і містить норми, що стосуються адміністративної юрисдикції і підсудності адміністративних справ, складу суду, судових викликів, фінансування адміністративного процесу, учасників адміністративного процесу, доказів, судових витрат, строків. Розділ третій визначає порядок провадження в суді першої інстанції, зокрема, процедури звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого засідання, судового розгляду справи, порядок ухвалення судового рішення тощо. Четвертий розділ стосується перегляду судових рішень в апеляційному й касаційному провадженнях та у провадженнях за винятковими й нововиявленими обставинами. П’ятий розділ розкриває питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Шостий — визначає заходи процесуального примусу. Сьомий розділ (прикінцеві та перехідні положення) врегульовує питання, пов’язані із змінами вітчизняного законодавства з метою реалізації КАС України.
Удосконалення кримінально-процесуального права в перші роки незалежності здійснювалося шляхом внесення змін до кримінально-процесуального законодавства. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., легітимізувавши оперативно-розшукову діяльність, визначив межі законності її здійснення. Організаційно-правові засади забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства визначені у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 4 лютого 1994 р.
Було посилено процесуальні гарантії громадянам при зверненні їх до суду (закон від 15 грудня 1992 р.), розширено права підозрюваних, обвинувачених та підсудних осіб на захист, (закон від 23 грудня 1993 р.), встановлено порядок апеляційного та касаційного провадження, перегляду судових рішень у порядку виключного провадження (закон від 21 червня 2001 р.).