Новою є норма КПК про інститут угод, які можуть укладатися не лише між потерпілим і підозрюваним у скоєнні злочину, але й між прокурором і підозрюваним. Така угода даватиме право у випадку скоєння певних видів злочинів сплатити грошову компенсацію замість відбування покарання за ґратами. Подібна норма є в США, коли адвокат і прокурор можуть дійти якоїсь угоди, "торгуючись".
Кримінальний процесуальний кодекс зобов'язує правоохоронців під час затримання негайно інформувати затриманого про його права і причини затримання. Уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, давати роз'яснення або показання або не говорити нічого.
Також встановлюється, що захисник повинен мати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та значитися в Єдиному реєстрі адвокатів України. Якщо особа не може дозволити собі найняти адвоката, суд, спираючись на постанову прокурора, доручає відповідному органу, який уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для захисту і забезпечити його присутність у кримінальному провадженні. У свою чергу відповідний орган зобов'язаний виконати постанову суду негайно.
Розвиток кримінально-виконавчого права відбувався шляхом внесення змін і доповнень до Виправно-трудового кодексу УРСР 1970 р. з урахуванням напрацювань вітчизняної кримінально-правової й пенітенціарної науки, а також положень міжнародно-правових актів стосовно поводження із засудженими та зарубіжного досвіду у сфері виконання покарань.
11 липня 2003 р. прийнятий Кримінально-виконавчий кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2004 р. Кодекс складається із Загальної й Особливої частин, які містять 166 статей, об’єднаних у 26 глав та систематизованих у 5 розділів.
Норми Загальної частини визначають мету, завдання, чинність, джерела кримінально-виконавчого права; правовий статус засуджених; види органів та установ виконання покарань; особливості нагляду та контролю за виконанням покарань, участь громадськості у виправленні та ре соціалізації засуджених.
Норми Особливої частини встановлюють порядок та умови виконання покарань: а) не пов’язаних з позбавленням волі (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та ін.); б) у виді позбавлення волі (режим у колоніях, праця засуджених, виховний вплив тощо); в) у виді довічного позбавлення волі. Також подано норми, які регламентують звільнення від відбування покарання, допомогу особам, які звільнилися від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.
Кодекс побудовано на демократичних принципах кримінально-виконавчого законодавства: невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму тощо. При визначенні правового статусу засуджених конкретизовано конституційні права і свободи людини і громадянина, відображено положення міжнародних актів з прав людини та Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими.
Розбудова незалежної Української держави — широкий багатоплановий процес, який відбувається в усіх сферах державного й суспільного життя. Необхідність проведення економічних реформ, утвердження демократії спричинили кардинальні зміни у державно-правовому розвитку.
Історичною подією стало прийняття Конституції України, яка заклала підвалини для становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Уперше державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відбувається розвиток місцевого самоврядування. На часі подальший розвиток конституційного законодавства на ґрунті демократії і парламентаризму, проведення адміністративної реформи, удосконалення адміністративно-територіального устрою.
Розпочата глибока реформа судової системи й судочинства. Діяльність судових і правоохоронних органів усе більше спрямовується на захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власність, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
Реформування правової системи ґрунтується на цивілізованих принципах і нормах права, що має сприяти утвердженню законності і гуманізму в суспільстві. Разом з тим, існує ще низка проблем, які законодавець має вирішити, щоб правова система Української держави повною мірою відповідала світовим стандартам.