У минулому дехто з науковців стверджував, що за створенням системи таборів не було якогось загального плану. На думку історика Джеймса Гарріса, головними ініціаторами і рушійною силою будівництва нових таборів на Уралі були не московські бюрократи, а місцеві вожді. З одного боку, уральське керівництво було змушене виконувати нереальні вимоги п’ятирічного плану, а з іншого — потерпало від гострого браку робочої сили — тож воно прискорило темп і жорстокість колективізації для того, щоб зробити неможливе: кожного разу, коли воно зганяло куркуля з землі, воно водночас отримувало і нового раба для примусової праці[237]. Інший історик, Майкл Джейкобсон, подібним же чином твердить, що походження великомасштабної радянської табірної системи було «банальним»: «Бюрократи переслідували нереальні цілі самоокупності в’язниць і перевиховання в’язнів. Посадовці шукали робочу силу і кошти, прагнули розширити свої бюрократії і намагалися досягти недосяжної мети. Адміністратори і охоронці покірно виконували норми і правила. Теоретики раціоналізували і виправдовували. Зрештою, все було перевернуто, змінено або відкинуто»[238].
Справді, якщо табірна система не планувалася заздалегідь, то це не викликає подиву. Протягом першої половини 1930-х років радянське керівництво взагалі й сам Сталін зокрема постійно змінювали курс, запроваджували і скасовували ті чи ті заходи й робили публічні заяви, свідомо сплановані таким чином, щоб маскувати дійсність. Читаючи історію тієї епохи, нелегко виокремити якийсь злий генеральний план, накреслений Сталіним чи кимось іншим[239]. Наприклад, сам Сталін, котрий був ініціатором колективізації, доволі швидко змінив свою думку: у березні 1930 року він засудив надмірно старанних посадовців, у яких почалося «запаморочення від успіхів». Якого б результату не планувалося досягти цим виступом, на низовому рівні він був майже невідчутний, і знищення куркулів тривало ще багато років.
Здається, що чиновники ОГПУ і таємна поліція, які планували розширення ГУЛАГу, також спочатку не мали якогось чіткого уявлення про те, чого ж вони хочуть досягти. Комісія Янсона сама ухвалювала рішення і сама ж їх потім скасовувала. ОГПУ також вживало заходів, які видаються суперечливими. Наприклад, протягом 1930-х років ОГПУ часто оголошувало амністії, щоб покінчити з переповненням в’язниць і таборів. За цими амністіями незмінно йшли нові хвилі репресій і нові хвилі будівництва таборів — так, начебто Сталін і його поплічники ніколи не мали абсолютної певності щодо того, чи хочуть вони зростання системи — або ж начебто різні накази у різний час віддавалися різними людьми.
Аналогічно і табірна система пройшла через багато циклів розвитку: вона то ставала суворішою, то менш суворою, то суворішою знову. Навіть після 1929 року, коли табори твердо стали на шлях пошуку економічної ефективності, у системі залишалося кілька аномалій. Наприклад, і 1937 року багато політичних в’язнів утримувалися в тюрмах, у яких їм недвозначно було заборонено працювати — може видатися, що така практика суперечить загальному спрямуванню на ефективність[240]. Не такими вже й значущими виявлялися багато змін в організаційній структурі. Формальному поділу на табори ОГПУ і всі інші 1930 року було покладено край, однак певні залишкові відмінності збереглися: існували «табори» для небезпечніших і політичних злочинців та «колонії» для злочинців, що вчинили незначні правопорушення й отримали менші терміни ув’язнення. На практиці організація праці, харчування і повсякденне життя і там і там були дуже схожими.
Втім, незважаючи на все це, сьогодні дедалі більше міцніє згода стосовно того, що сам Сталін мав якщо й не якийсь ретельно розроблений план, то принаймні дуже тверде переконання у величезних перевагах примусової праці, яке збережеться протягом усього його життя. Чому?
Дехто, як-от Іван Чухін, колишній співробітник таємної поліції і дослідник ранніх етапів розвитку табірної системи, гадає, що Сталіну більш ніж амбітне будівництво ГУЛАГу на першому етапі потрібне було для посилення власного престижу. Тоді Сталін ще тільки зміцнювався у ролі вождя країни після тривалої й жорстокої боротьби за владу. Він міг думати, що нові індустріальні звершення, досягнуті з допомогою рабської праці в’язнів, допоможуть йому утвердити свою владу[241].
239
Див., наприклад, дослідження Коткіна (Kotkin) про інший сталінський проект — Магнітогорський металургійний завод. Автор показує, що справа ішла не так, як задумувалося, і тут, хоча це велике будівництво не мало нічого спільного з ГУЛАГом.
240
Наприклад, Євгенія Гінзбург пише про термін тюремного ув’язнення без примусової праці, отриманий 1936 року. Див. Е. Ginzburg,