Зібрані разом, ці джерела дають змогу писати про табори по-новому. У цій книжці мені вже було непотрібно порівнювати «заяви» кількох дисидентів із «заявами» радянського уряду. Я вже не мусила шукати якусь середню лінію між свідченнями втікачів з Радянського Союзу і звітами радянських чиновників. Щоб описати те, що відбувалося, я мала змогу використовувати слова багатьох різних людей — охоронців, міліціонерів, різноманітних в’язнів, які відбували різні терміни у різний час. Емоції і політика, які протягом тривалого часу огортали історіографію радянських концентраційних таборів, не посідають центрального місця у цій книжці. Це місце тут займає те, що пережили жертви.
Це — історія ГУЛАГу. Під цим розуміється історія радянських концентраційних таборів: їх коріння у більшовицькій революції, їх перетворення на найважливішу складову радянської економіки, їх руйнування після смерті Сталіна. Це також книжка і про спадщину ГУЛАГу: поза сумнівом, безпосередньою основою порядків і ритуалів у радянських політичних та кримінальних виправно-трудових таборах у 1970–1980-х роках були ті, що панували у попередню епоху, і з цієї причини я вважаю, що вони є частиною теми, розглянутої у цій книжці.
Разом з тим це книжка про життя в ГУЛАГу, і тому оповідь іде двома шляхами. У першій і третій частинах події подаються хронологічно. Тут ідеться про розвиток таборів і системи управління ними. У центральній частині розповідається про життя у таборах, робиться це за тематичним принципом. Більша частина прикладів і цитованих документальних матеріалів у цій центральній частині належать до 1940-х років — десятиліття, коли табори досягли найвищої точки свого розвитку, — однак тут я також залучаю матеріали з попередніх і наступних періодів. Певні аспекти життя у таборах змінювалися з часом, і, на мою думку, важливо пояснити, як ці зміни відбувалися.
Сказавши, що являє собою ця книжка, також я хотіла б сказати, чим вона не є: це не історія СРСР, не історія чисток і не історія репресій взагалі. Це не історія сталінського правління або правління його Політбюро чи сталінської таємної поліції — цю складну історію я свідомо намагалася якомога більше спростити. Хоча я справді використовую документи радянських дисидентів, які часто створювалися під великим тиском і з великою мужністю, ця книжка не містить вичерпної історії руху за людські права в Радянському Союзі. Так само, повною мірою, не віддане тут належне й історіям конкретних народів і категорій в’язнів — зокрема, полякам, представникам народів Балтії, українцям, чеченцям, німцям, німецьким та японським військовополоненим, — що потерпали від радянського режиму як у таборах, так і поза ними. Уповні тут не досліджуються масові вбивства 1937–1938 років, переважна частина яких відбувалася не в таборах, як і масове вбивство польських офіцерів у Катині та інших місцях. Оскільки книжка ця розрахована на широкого читача і оскільки я звертаюся до читачів, які можуть не мати спеціальних знань з радянської історії, я про все це згадую. Однак в одній книжці належним чином усі їх розглянути неможливо.
Мабуть, найважливіше те, що у цій книжці не віддається належне історії «спецпоселенців» — мільйонів людей, яких забирали одночасно і з тих самих причин, що і в’язнів ГУЛАГу, але яких потім везли не до таборів, а на поселення у віддалені райони, де багато тисяч з них загинули від голоду, холоду і тяжкої праці. Декого висилали з політичних міркувань, зокрема, куркулів у 1930-ті роки. Декого — через їхню належність до певного народу, зокрема це стосується поляків, прибалтів, українців, німців Поволжя та чеченців. Їхня доля у Казахстані, Середній Азії та Сибіру складалася по-різному — аж надто по-різному, щоб розповісти про це у книжці про табірну систему. Я вирішила згадувати найхарактерніші випадки з цих доль, коли вони видавалися мені особливо близькими до досвіду в’язнів ГУЛАГу. Але хоча їхня історія тісно пов’язана з історією ГУЛАГу, для того, щоб належно розповісти її, потрібна була б ще одна така сама за обсягом книжка. Сподіваюся, що хтось її скоро напише.
Незважаючи на те що книжка ця присвячена радянським концентраційним таборам, їх неможливо розглядати як якесь окреме явище. ГУЛАГ зростав і розвивався у певний час і в певному місці, разом з іншими подіями — і, зокрема, у трьох контекстах. Власне кажучи, ГУЛАГ належить історії Радянського Союзу; міжнародній, так само як і російській, історії в’язниць і заслання; належить він і до особливого інтелектуального клімату континентальної Європи середини XX століття, який також породив і нацистські концентраційні табори в Німеччині.