Зі Скотом вона завжди сміялася, сміялася часто й багато.
7
Його слова про те, як пурга обминає вас, коли ви вже позачиняли вікна віконницями, щоб захиститися від бурі, кілька разів спадали їй на думку, перш ніж їхня коротка поїздка до пункту невідкладної допомоги закінчилася і вони повернулися до добре захищеного від вітрів будинку Аменди, який називався Кейп-Код і стояв між Касл В’ю та Гарлоу Діп Кат. У кінцевому підсумку, Аменда їм дуже допомогла, бо майже прийшла до тями. Була вона чи не була божевільною, але Лізі не могла не думати про те, як іноді електрична лампочка, чиє світло поступово тьмяніє, потім раптом починає горіти дуже яскраво протягом години або двох, перед тим як погаснути вже навіки. Це поліпшення почалося вже під душем. Лізі роздяглася й стала поруч із сестрою, яка спочатку лише стояла там з опущеними плечима та з обвислими, як у великої мавпи, руками. Потім, попри те, що Лізі користувалася ручним регулюванням і намагалася бути максимально обережною, гаряча вода бризнула на порізану ліву руку Менди.
— Ой! Ой! — закричала Менда, відсмикнувши руку. — Мені боляче, Лізі! Дивись-но ліпше, куди ти спрямовуєш цей струмінь, гаразд?
Лізі відповіла їй тим самим тоном, — а чого Аменда могла сподіватися ще, адже вони обидві голі-голісінькі, — але зраділа, почувши сердитий голос сестри. Отже, вона прокидається.
— Пробач мені, сестро, але то ж не я порізала тобі долоні клятущими гострими уламками блюдця.
— Але ж я не могла добутися до нього, хіба я могла? — запитала Аменда й вилила цілий потік лютих прокльонів, націлених на Чарлі Коріво та його нову дружину — таку собі суміш дорослих матюків і дитячого белькотіння, яка наповнила Лізі зачудуванням, подивом і захватом.
Коли Аменда замовкла, щоб перевести дух, Лізі сказала:
— А ти вмієш матюкатися, Амендо, нехай тобі грець!
— Пішла ти, Лізі, сама знаєш куди, — похмуро відповіла їй сестра.
— Якщо ти хочеш сьогодні повернутися додому, то я не радила б тобі застосовувати більшість із цих слів у розмові з лікарем, який оглядатиме твої руки.
— Ти думаєш, я зовсім дурна?
— Ні, не думаю. Гадаю, якби ти сказала, що ненавидиш його, цього було б досить.
— Мої руки знову кровоточать.
— Дуже?
— Та ні, зовсім трошки. Я думаю, було б добре, якби ти змазала мені їх вазеліном.
— Справді? А від цього тобі не буде боляче?
— Боляче буває від кохання, — урочисто проголосила Аменда… і раптом пирснула сміхом, який приніс Лізі велику полегкість.
Незабаром вона й Дарла посадили Аменду в БМВ Лізі й поїхали в напрямку Норвея. Менда стала розпитувати, яких успіхів досягла Лізі в обстеженні кабінету Скота, так, ніби це був кінець нормального дня. Лізі не згадала про дзвінок «Зака Мак-Кула», але розповіла їм про уявний роман «Айк повертається додому» і процитувала їм його єдиний рядок: «Айк повернувся додому з бума, і все було чудово. Бул! Кінець!» Вона хотіла вимовити це слово «бул» у присутності Менди. Хотіла подивитись, як вона на нього відреагує.
Дарла відреагувала першою.
— Ти одружилася з дивним чоловіком, Лізо, — сказала вона.
— Ніби я сама цього не знаю, люба. — Лізі подивилася в дзеркальце заднього огляду на Аменду, що сиділа сама-одна на задньому сидінні. — А ти що думаєш, Мендо?
Аменда знизала плечима, і Лізі спочатку подумала, що це і буде її єдиною відповіддю. Але потім із неї полився бурхливий словесний потік:
— Це було суто в його дусі, більш немає чого тут сказати. Одного разу він підвозив мене до міста — йому треба було до крамниці канцелярського обладнання, а я хотіла купити нові черевики, ну, ти знаєш, добрі черевики або чоботи, які я взуваю для лісових прогулянок, такі, як оці. Сталося так, що ми проминали крамницю дрібних товарів Оберна. Доти він ніколи її не бачив, і ніщо не могло йому перешкодити зупинити біля неї машину й увійти подивитися, що там є. Він поводився як десятирічний хлопчисько! Мені не треба було нічого, крім чобіт із високими халявами фірми Едді Бауера, аби я могла ходити в лісі й не боятися, що отруйний плющ обплутає мене з голови до ніг, а він хотів закупити всю ту довбану крамницю. Порошок від сверблячки, іграшкові сирени, жувальну ґумку з перцем, гігієнічні пластикові пакети, окуляри, що захищають від рентгенівського проміння, забула, як вони називаються, він виклав усе це на прилавок поруч із тими льодяниками, ти їх знаєш — коли їх посмокчеш, то всередині відкриється гола жінка. Він накупив, мабуть, на сотню доларів усього того непотребу, виробленого на Тайвані, Лізі. Ти пам’ятаєш?