Ця жінка, як розповідала бабуся, була чи то матір’ю, чи то мачухою Мейске Камеї.
З самих оповідей не важко збагнути, що вона таки мусила бути його мачухою, але малому мені ввижалося, що казки-легенди були б іще чарівнішими, якби ця жінка доводилася справжньою матір’ю Мейске-сану.
Чистий випадок, що Мейске Камеї ще підлітком мусив виступати як представник селища на переговорах з могутньою зовнішньою силою, проте він з честю впорався з завданням. Пізніше, вже напередодні Реставрації, він очолював штаб селянського повстання в нашому краї, потім його схопили й ув’язнили. У князівській в’язниці і скінчилися його славні дні. Сам Мейске-сан і на крихту не сумнівався, що його от-от звільнять і поставлять на чолі князівства, яке мусить обрати нелегку путь до нової доби. Проте його молода мачуха, як оповідала мені бабуся, глибоко і невимовно сумувала, передчуваючи, що Мейске-санові так і судилося померти в неволі.
Отож, вона спустилася за річищем до призамкового міста й добилася побачення з ув’язненим Мейске-саном. Там почула від пасербка, який, хоч і дуже змарнів, але гадки не мав помирати у в’язниці, дивні слова:
— Пусте, нехай мене навіть заб’ють, а невдовзі я все одно відроджуся!
По тому Мейске-сан і його молода мачуха чи то лишалися певний час разом у в’язниці, чи просто довго дивилися одне на одного крізь грубезні дерев’яні ґрати.
Через кілька днів після побачення Мейске-санові раптом погіршало, але й перед загрозою смерті він до останнього подиху зберігав спокій та самовладання.
А через рік його мачуха народила хлопчика. Ще через шість років цей хлопчина зі своєю матір’ю відіграв знаменну роль у повстанні проти «кривавого податку», як ще інакше називали військову повинність.
5
— Проти військової повинності з нашого села та інших сіл нижче за річкою повстало двадцять тисяч чоловік. Вони заповнили величезний піщаний берег попід замком, наче ото весною на свято повітряних зміїв. Тільки цього разу люди зійшлися святкувати перемогу повстання, тож привітання від губернатора годі було сподіватись. Змалку й понині нічого подібного я не бачила! — розповідала бабуся.
Пам’ятаю, коли я вперше почув цю бабусину розповідь, то відразу ж перепитав, як міг шестирічний Малюк, тобто хлопченя мого віку, відіграти таку важливу й знаменну роль у «сувору годину», коли вирішувалося питання життя або смерті аж двадцяти тисяч чоловік?
Моє хлоп’яче серце тріпотіло від хвилюючих мрій про те, як я сам стану у великій пригоді «суворої години». Нагадаю принагідно, що саме йшла війна, тож вислів цей знала навіть мала дитина.
Проте мрії, які зігрівали мою душу, бабуся зрозуміла хибно: ніби я сумніваюся в тому, що вчинив у легенді шестирічний Малюк, в якого втілилася душа Мейске
Камеї. У таких випадках бабуся відразу поважніла, хоч і слухала її мала дитина. І заповзялася переконувати мене:
— Повстанням узагалі керували ватажки — літні люди та чоловіки в розквіті сил.
Малюк переказував їм, що надумав про повстання Мейске Камеї перед смертю у в’язниці, власне, може, й по смерті, це неістотно. Коли виникали не передбачені тямущими, досвідченими дорослими ватажками труднощі, Малюка питали, до чого б тут удався Мейске-сан. А Малюк на хвильку замислювався, немов питав Мейске- сана, тоді давав ватажкам свою відповідь. Вони ж переказували двадцятьом тисячам чоловік, що полаштували хижі на піщаному березі. І жоден не суперечив тому, що радив через Малюка Мейске-сан: все негайно передавалося від першої до останньої людини. Кожен нашорошував вуха, щоб не пропустити й слова, тож берег, де отаборилося двадцять тисяч чоловік, був тихий-тихесенький. Але іноді зривався регіт: скажімо, як вода сплесне, а Малюк каже:
«То сом ухопив жабу! Ось ніч западе, піду рибалити. Стривай, соме, знаю, де ти, не втечеш від мене».
Так от, щоразу, як у повстанців виникали якісь труднощі, Малюка виряджали на пораду до Мейске Камеї, що помер у в’язниці шість років тому.
Було це так. Наприклад, на переговорах столичний урядовець ставив ватажкам якусь несподівану важку умову. Ті, не знаючи, як бути, поверталися до свого штабу на березі річки й радились. Малюк сидів собі осторонь, чи й слухаючи, бо майстрував якесь начиння, аби вивудити сома.