задумуючись, подобається вона тобі чи ні. Та й усе, що вчинили досі, було за прямим
наказом Руйнівника.
І це зовсім не означало, ніби в душі кожного корінилася глибока певність, що
ця війна стосується його особисто, що він іде на бій з доброї волі.
Але звістка, як «Того, що не злізає з дерева» збито пострілами з дерева, де він
жив, і тоді забито до смерті, викликала в кожного сільчанина певність, що війна —
його власна, що треба битися до кінця.
Яким же побитом «Той, що не злізає з дерева», який оддавна перебував у лісі,
зневажаючи дотеперішній спосіб життя у селищі, спричинився до запеклої війни з
армією Великої Японської імперії?
На час, поки здійснювався план затоплення долини, коли річку
перегороджували греблею, сільчани з долини переселилися до «висілка».
Коли ж після першої поразки, завданої повінню, до лісу вступив
новосформований ворожий підрозділ, виряджений у другу каральну експедицію,
мешканці й долини, й висілка евакуювалися у пущу за «дорогою мерців».
Тепер місцем їхнього замешкання стала місцина, яка раніше була околицею —
той самий ліс, де віддавна жив «Той, що не злізає з дерева».
«Того, що не злізає з дерева», тепер сусіда, запросили на військову нараду
старшини й закликали до спільних дій. Адже «Той, що не злізає з дерева» все
досконально знає в лісі. Старий із запалом пообіцяв виступити на П’ятдесятиденну
війну на боці збройних сил селища.
І зразу ж зголосився стати провідником розвідувального загону, бо, як ніхто,
вмів перестрибувати з дерева на дерево. На його біду, коли він вигуками з дерева
намагався попередити розвідників, які просувалися в густому підліску і через це мали
обмежену видимість, що вони занадто наблизилися до ворожого загону й ризикують
бути викритими, його самого помітили.
І, сприйнявши за велику мавпу, підстрелили.
Коли солдати второпали, що забили людину з місцевих, то доповіли ротному.
Після огляду труп поховали при дорозі, і рота продовжила марш.
Розвідники примітили це місце й повернулися до штабу. Одразу ж вирядили
людей по останки «Того, що не злізає з дерева». Бо ніхто й припустити не міг, щоб
душа «Того, що не злізає з дерева» томилася в землі, до якої він за життя не бажав і
доторкнутися.
Тіло обмили в джерелі й спалили, а прах поховали в дуплі великої дзелькви, на
верхівці якої «Той, що не злізає з дерева» і вибудував хижу, коли пішов з долини.
Коли ми, дітлахи з селища, та «висілка» часом вибирались гратися до лісу, то
неодмінно покладали квіти до цього «сліду».
13
Рота, яка здійснювала нічний марш і розраховувала зайняти селище на
світанку, затримана випадком із «Тим, що не злізає з дерева», тільки пополудні
благополучно вступила до долини, де там і тут виднілися сліди затоплення.
Ротний негайно розпочав військову нараду командирів, влаштувавши штаб у
школі, в учительській, а підофіцери й солдати спочивали просто навстоячки на
спекотному спортмайданчику.
У долині, повсюдно захаращеній чорним багном, навіть не знайшлося де
присісти, бо смердючий намул навіть і на осонні не підсихав.
Поки солдати отак спочивали навстоячки на спортмайданчику, напруження,
викликане походом через темний і серед білого дня ліс і постійним очікуванням
пострілів з-за дерев чи ще однієї шаленої повені, спало; заразом вляглася і злість.
Кожен уже жалкував, що забили того брудного мізерного дідугана. Якось і не
вірилося, що це перший день війни, вже навіть уявлялося — перша рота стала жертвою
якогось стихійного лиха, здавалося, за хвилину ротний сповістить, що йдуть учення.
І скомандує всім розійтися до вечора, а тоді й повертатися до своїх казарм.
Але ротний, який о третій з’явився зі штабу, наказав розчищати від болота й
упорядковувати хатини, реквізовані під десятиденний постій роти, яка мала
здійснювати каральні вилазки.
Хоч у кожному дворі стояла криниця, всі вони були забиті чорним сморідним
драговинням. Долиною протікала й річка, що брала початок у горах. Але вода в ній
теж була брудна, і відмиті нею від мулу стіни, підпорки та підлоги так і залишалися
чорними.
Поки спітнілі, забрьохані солдати заходилися коло роботи, наслідки якої були
сумнівні, штаб роти похопився: а як же бути з питною водою?
Дві розвідувальні групи вирядили двома схилами обабіч річки, дізнатися, чи