Мати поводила сивим пучечком волосся на потилиці, і її очі, сховані в
трикутних зморшках, зверталися вниз, до річки й вулиць, до «висілка», на дорогу, що
губилася в лісі. Хоч на той час вона підупала на здоров’ї і мала землистий колір
обличчя, тут вона немов відразу потемнішала на виду.
Ти ж знаєш, що я схильна втручатися в усі справи і дещо легковажна в розмові.
От і цього разу я вискочила перед усіма зі своїми спогадами:
— Пам’ятаєш, мамо, як уся хата пропахла лісовими травами, що ти їх варила?
Коли К-тян малим утік до лісу, а потім, як уже знайшовся, довго хворів? А от тепер
ліс наскрізь проглядається, так що К-тяна знайшла б без зайвого клопоту навіть мала
дитина! От не думала я малою, що наш ліс таким стане…
Трикутні зморшки навколо матусиних очей розгладилися, вона пильно
подивилася на мене й процідила:
— Дурненька! Хіба ж то був зайвий клопіт!
Ми довго сиділи в машині на лісовій дорозі, коли раптом мати похилила сиву
голову в бік лісу, наче дослухаючись. А тоді звернулася до мого чоловіка:
— Ти чув музику, «Ковасухіто», що її написав Хікарі-сан? Бо я, здається, чула!
— Звідки тут взятися музиці! — заперечила я, згадавши раптом, що лікар іще
вранці пропонував зробити матері знеболюючий укол.
Але чоловік здогадався, що мати, певно, хоче послухати тут, серед лісу на
узвишші, Хікарі-санову плівку, проте не наважується попросити відверто.
Тому він і запропонував:
— А ви, мамо, дістаньте з валізи касету і послухаємо разом. Бо перед тим ми
слухали Хікарі-санову музику лише разів два-три, отож і не можемо второпати, чи це
саме вона.
Поки лунала музика, мати, похиливши сиву голову, наче задивлялася у глиб
лісу, понівеченого дорогами.
Мабуть, вона прощалася з рідними місцями, але соромилася виказувати
почуття…
Коли музика скінчилася, мати не зронила ані слова, лише заплющила очі й
зіщулилась.
Вмостивши її на задньому сидінні, ми вирушили до Мацуями. Чоловік вів
машину, я сиділа поруч.
— Може, мати і справді чула його музику, коли дивилася на селище й «висілок»,
— почула я його шепіт.
Якщо вже таке сказав чоловік — сирота, жартун, викладач початкової школи —
то може й справді Хікарі-санова музика споріднена зі звуками, що самі собою
чуються серед лісу…»
15
Перш ніж продовжити розповідь, гадаю, варто буде навести ноти синового
твору. Я відчуваю, що це необхідно для подальшого її ходу.
Як написала сестра, мати лягла до лікарні на обстеження. Перед операцією
вона мусила набратися трохи сил, для чого потрібно було залишитися ненадовго в
лікарні, а тоді вже…
Зваживши на пояснення сестри щодо материного стану, я обмежився
телефонним дзвінком до лікарняної палати.
А от моя дружина вибралася на відвідини до Мацуями…
Коли вона повернулася, то не особливо розводилася про стан хворої, але я
зрозумів, що мати, попри сподівання, ще більше ослабла.
Несподіванкою було хіба те, що дружина привезла й кілька касет, які сестра
принесла матері в лікарню, аби та щось на них записала.
Магнітофон, що його я надіслав разом із синовою касетою, був придатний і для
запису, тож сестра показала матері, як це робиться, й запропонувала записати знічев’я
спогади про давні часи — просто як воно там скажеться.
Ось що то були за касети.
Спочатку мати не стільки записувала, скільки слухала онукову музику. Але
перебування в лікарні затягувалося, тож вона потроху почала навертатися й до
запису.
А вдача в матері була така, що вона помалу захоплювалася розпочатою
справою.
— Матуся, здається, вирішила залишити заповіт чи то тобі, К-тяне, чи то Хікарі-
санові. Я і раніше часто думала, що коли слухаєш останню волю того, хто вже помер,
то нічим тут не зарадиш. А от якщо вислухати заповіт, поки людина жива, й
запевнити, що все виконаєш, це, мабуть, краще і для заповідача, і для того, хто
виконуватиме його волю.
На цю думку сестри пристала й мати, отож касети було передано моїй дружині.
Коли ж я одержав їх, то довго не наважувався прослухати.
Мабуть, написаний на папері заповіт (якщо то справді був заповіт) не змусив
би мене стільки вагатися. Кінець кінцем, так і не прослухавши записів, я сховав
касети на книжкову полицю і вирішив перечекати деякий час.
Хоч і був згоден із сестрою, що вислухати заповіт людини за її життя й