запевнити, що все буде виконано, справді краще і для заповідача, і для того, хто має
сповнити його волю.
Думаю, мої вагання випливали з того зв’язку поміж нами, який існував, відколи
я себе пам’ятаю, і виражався знаком М/Т мати уособлювала силу жінки-правительки,
я ж поводився, як належало Спритникові.
Врешті надійшов день, коли я таки наважився прослухати касети.
Далі я наводжу їхній зміст у певному (за власним розумінням) порядку.
Хочу лише зазначити: почуте втішило мене понад усякі сподівання.
16
«Ти, К-тяне, виріс, слухаючи від бабусі перекази нашого лісу. Вона робила все,
щоб ти їх добре запам’ятав і міг колись відтворити на письмі. Гадаю, саме в твоєму
дитинстві коріниться те, що нині письменство — твоя робота!
Фусако якось сказала, що ти, К-тяне, не розумів і, здається, й досі не розумієш,
чому саме тобі з цілого селища випало слухати перекази.
Дивно!
Адже для цього була цілком ясна причина. Я відповіла, що К-тян просто забув.
Може, й справді так, бо згадувати випадок, який до цього спричинився, йому, певно,
важко, соромно, гірко, тому він і волів його забути. Але ж саме його лукавий у вісім
років завів до пущі!
Вимастивши все тіло рум’янами, голісінький утік він до лісу, так що три дні не
могли його розшукати! Після цього й спало бабусі на думку почати свої розповіді
тому, кого ліс, запевне, наділив своєю міццю; бо коли хлопець повернувся з лісу, його
наче підмінили: він дивився навкруги мудрими й водночас наче відстороненими
очима. Щоправда, невдовзі зліг із гарячкою, став маячити…
Але, звичайно ж, бабуся подумала, що саме К-тянові, якщо ліс і справді
передав йому частку своєї сили, належить слухати про те, як народжувалося селище в
лісовій долині, через що воно пройшло, що триває й понині.
Чи ж не К-тянові визначено здійснити задля селища виняткову справу!
Ось чому бабуся стала щодня переповідати йому перекази лісової долини,
починаючи від прадавніх часів і до теперішніх!
Минуло кілька років, але К-тян і далі був наче не від світу цього. Бо інакше
хіба спало б йому на думку заплисти на глибоке й пірнути під скелю, так що мало не
задихнувся і не загинув?
Коли я пірнула за ним, він уже тільки ногами тіпав. Застряг так, що коли я його
витягала, то поранила йому голову до кісток, аж вода в річці зачервоніла від крові.
Як же я здивувалася, коли побачила, що рана в нього на тому самому місці, де і
в Мейске-сана — рубець від удару мечем, а в Малюка — лисинка!
І як невимовно раділа, коли К-тян почав після цього вчащати до старих знавців
переказів: адже бабусі вже не було на цьому світі.
Раділа, але водночас і щеміло мені серце.
Бо якби К-тян зрозумів, що його призначення пов’язане з нашими переказами,
ми вже ніколи б ні в чому не змогли стати йому на заваді.
Хіба могла, скажімо, Мейске-санова мати перешкодити Малюкові відійти
нагору, до лісу?
Як воно не дивно, але саме такий здогад спадав мені тоді на думку!»
17
Розповідь про те, як я загубився в лісі, коли був малий, — чистісінька правда.
«Лукавий завів», — казала бабуся.
Хто б міг подумати, що саме цей випадок змусить мене слухати перекази
лісової долини! Але мушу потвердити, що бабуся почала оповідати мені легенди й
історію селища після того, як мене розшукали в лісі.
І саме з того часу мої приятелі-хлопці наче змовилися не чіпати мене, коли я
замість далі гратися, вертався додому, де мене чекала бабуся: я ж бо був «учень біса-
тенгу» (того, що завів мене до лісу).
Тобто не такий, як інші, хоч не скажеш, щоб мені це особливо подобалося.
Чому ж я раніше не додумався пов’язати свою виняткову роль слухача
сільських легенд та історії лісової долини з пригодою в лісі?..
Отак дивуючись сам на себе, я перебирав у пам’яті події дитячих років.
Аж раптом зрозумів, чому саме мені не хотілося бачити цей зв’язок, так добре
зрозумілий матері. Коли я заблукав, чи, як казала бабуся, мене «лукавий завів» до
лісу, я вчився в другому класі «народної школи».
І хоч був малий, зважився на таку пригоду.
Тепер я намагався пригадати, що відчував, коли тікав до лісу.
І мені здається: з самого народження я мав схильність до таких учинків —
блазенських, спритницьких.
Я намагаюсь упорядкувати минулі події в часовій послідовності й бачу, що
того року, коли заблукав у лісі, був замалий, аби слухати бабусині розповіді. Але мені