— Не робіть цього! Ви зіпсуєте мені стосунки з батьком. Навіщо? Вони ж тільки налагодилися…
— Чим зіпсую?
— Він ніколи не пробачить мені, що я відмовляюся втаємничувати його в суть справи. Не уявляю, як скажу йому у вічі, що не хочу ділитися інформацією.
— Ну, то поділися…
— Що? Щоб він здійняв бучу? Я не зможу втримати батька, й він обов’язково чим-небудь викаже Кирові свою поінформованість. Ми зіпсуємо цим справу, розумієте? Ми змусимо Кира насторожитися! Не дзвоніть батькові. Я ж сама прийшла до вас, сама все розповіла, то слухайте мене… Ваш клієнт — мій батько, він просив знайти мене, але… Я все розумію. Просто зараз у мене грошей нема. Потім, коли все залагодиться, я попрошу батька збільшити ваш гонорар за те, що ви підтримали мене в настільки складний момент.
Ще одна намагається найняти собі олов’яного солдатика! Генетична пристрасть до лідерства, яка призводить до купи дурниць і помилок… Скидалося на те, що Ксенія впевнена, нібито її з’ява з повинною та обіцянки щодо збільшення гонорару автоматично переводять мене в її підпорядкування.
— Заспокойся, будь ласка, — я вирішила не дратуватися. — Дуже добре, що ти розповіла мені про всі свої спостереження. Шкода, що тільки зараз. Якщо Кирило дійсно винний, ним потрібно було займатися значно раніше.
— Що значить «займатися»? — голос Ксенії помітно здригнувся.
— Поки що не знаю. Узяти під нагляд, допитати, надавити… Не хвилюйся, ми обов’язково що-небудь придумаємо.
— Його не можна допитувати!
Зважаючи на тон, Ксенія вирішила, що на Кирила очікують катування і болісна смерть.
— Якщо він не винен, йому ніхто не заподіє шкоди…
— До чого тут це?! Не можна допитувати, бо він зачаїться, нічого не скаже, але стане значно обережнішим. Тоді ми нізащо не знайдемо дівчаток. Може, він взагалі плюне й вирішить залишити цю справу. А голодна смерть — знаєте, яка болісна?
— Ксюша, він залякав тебе. Заморочив голову, щоб ти нікому нічого про нього не розповідала.
— І мав рацію! Ви тільки зіпсуєте все! Не лізьте до нього!
Що довше ця дівчинка говорила, то підозріливішою здавалася її гіпотеза. Думці людини, яка настільки не керує власними емоціями, довіряти не можна. Можливо, Кирило сказав колись щось незначне, а воно впало на родючий ґрунт Ксюшиної підозріливості та розвинулось у її уяві до впевненості в його, Кировій, провині. А тепер, коли Ксенія відчуває, чим можуть скінчитися для Кирила її підозри, боїться відповідальності й хоче переграти все назад.
— Ксюшо, скажи, ти не до кінця впевнена в причетності Кира? Це важливо. Заспокойся і подумай гарненько.
Як не дивно, вона послухалася.
— Я не знаю, — зітхнула вона нарешті. — Якщо моє зникнення приголомшить його і змусить робити дурниці, тоді буду впевнена. Його не можна зараз налякати підозрами з вашого боку, розумієте?
У будь-якому разі перевірити Ксюшину гіпотезу було потрібно.
— Добре. Розумію. Раз ти така впевнена, що відкриті запитання все зіпсують, я їх не ставитиму. Але баш на баш. Я піду тобі в цьому назустріч, а ти натомість не будеш заперечувати проти мого дзвінка твоєму батькові… Зрозумій, він дуже хвилюється. Та й, відверто кажучи, ти зараз не в тому стані, коли можна десь тинятися. Тобі потрібно заспокоїтися, отямитись. Прийти додому, прийняти ванну, виспатися… Тоді й думатиметься краще. Миттю прищучимо твого Кира. А вдома переховуватися значно простіше. Уже там тебе точно ніхто не знайде…
— Чого ви зі мною говорите, як із божевільною?
Вона мала радію. Я дійсно перейшла на вдавано лагідні інтонації.
— Гаразд, скажу, як дорослій людині, — я вирішила виправитись, — у тебе нема іншої ради. Я все одно передам тебе батькові. З рук у руки. А далі можеш робити, що хочеш. Просто краще, щоб ти сама прийняла рішення повернутися. Краще зробити цей крок за обопільною домовленістю.
— Але ж, — Ксюша, схоже, не очікувала такого повороту. Губи в неї затремтіли, очі розширилися і зволожились, — але це зрадництво… Я довірилася вам. Вивернулася, описуючи навіть ті ситуації, у яких не надто гарний мала вигляд… А ви вирішили скористатися моєю відвертістю… Це підло.
— Ну ось! — я сплеснула руками. — Тепер і в мені тобі ввижається підла зрадниця. Кепська звичка бачити ворогів у кожному зі свого оточення.
По суті, якщо ця панянка не хотіла повертатися додому, то мала на це повне право. Я розуміла її, але все-таки говорила далі.
— Це вже, знаєш, якісь твої приховані комплекси. Цілий комплекс комплексів. І як, запитується, можна не ставитися до тебе, як до божевільної?