— У Зінаїди Максимівни зараз перевірка. Їй не до вас, — його посмішка була надто офіційною, щоб компенсувати презирство в інтонаціях.
Ну й манера спілкуватися зі старшими!! Не дивно, що цього типа так не люблять у трупі.
— Яка перевірка?
— Пропоную бартер. Інформація за інформацію. Я розповім, що за перевірка, а ви чесно відповісте на мої запитання…
І скільки зарозумілості…
— Тигро, — не повертаючи голови, півголосом покликала я. Моя вірна помічниця блискавично виросла за моїм співрозмовником. Звичайно ж, попри те, що ми з Кирилом відійшли від натовпу, Тигра з Настусею прислухалися щосили та намагались не пропустити жодного звуку.
— Так?
— Скажи, що там за перевірка у вашому театрі?
— Двоє з комітету зі справ молоді. Кажуть, плановий візит. Здається, репетиція під їхнім чуйним керівництво буде проходити.
— Дякую, Тигро, — неголосно промовила я, дивлячись просто у вічі Кирилові. Той трохи знітився.
Добре, що Христина з півпогляду зрозуміла мою гру. Нітрохи не образилась за підкреслено сухий тон і спокійно повернулася до трупи.
— Марно ви мною нехтуєте. Професіонали не відмовляються від серйозних помічників, — з докором озвався Кирило. — Я все одно знаю більше за Тигру.
— У твоєму віці й не дивно, — я ще й досі вдавала з себе круту, — але Тигра, на щастя, нічого не вимагає за свої послуги. Тому й влаштовує мене більше.
— Скупий платить двічі, — серйозно повідомив Кирило.
— Дякую за інформацію, — мені вже добряче набридла ця словесна дуель. — Слухай-но, може, годі викаблучуватися? Якщо хочеш запитати — запитуй. Якщо вважатиму за потрібне відповісти — відповім.
Кирило з досадою поморщився.
— А якщо не вважатимете? Мені потрібна гарантована відповідь.
— Співчуваю.
А що ще я могла відповісти? Контакту очевидячки не вийшло. Я вже зібралася повернутись до колективу, як раптом Кир передумав.
— Стривайте, — на одному подиху випалив він, і вже не приховуючи хвилювання, продовжив: — Тільки скажіть, із Ксюшею все гаразд?
— Звідки ти взяв, що я можу це знати?
— Я дзвонив їй учора цілий вечір. Сьогодні зв’язався з її батьком… Той сказав, що ви ведете розслідування. Скажіть, ви вже довідалися, де вона?
— Думаю, там само, де обидві попередні втікачки, — я пильно стежила за кожним м’язом його обличчя.
— Ні, цього не може бути… Тут щось зовсім інше.
«Е, хлопче… Адже ти зовсім не вмієш тримати себе в руках. Ти практично здав себе».
Кирило, здається, прочитав мої думки.
— У тому сенсі, що Ксюша ж сама пішла з цієї ролі, — він відразу кинувся виправдовуватись. — Чому б їй зникати?
«Так собі виправданнячко, не надто вагоме… Хоча якби цей парубок був злочинцем, спілкувався б зі мною дуже обережно. Не дозволив би собі викликати підозру. А тут аж надто відверті заяви. Майже зізнання в поінформованості щодо зникнення Алли й Лариси».
— Виходить, ти впевнений, що Алла й Лара зникли через те, що грали головну роль?
Це був дуже цікавий момент, який відразу привів мене до певних міркувань і планів.
— Упевнений? — Кирило здавався щиро здивованим. — Звичайно, впевнений. Усі впевнені. Ксюша тому від цієї ролі й відмовилась. Боялася, значить.
— Відмовилася, але все одно зникла.
— Ось і я кажу, що дивно це. Як ви думаєте, вона жива?
У голосі Кирила звучала зовсім невдавана паніка. На якийсь момент я навіть перейнялася симпатією до цього хлопця. Уже він би не став догравати свій сет у разі чого…
«Якби він був злочинцем, ніколи не заводив би зі мною цю розмову. Надто небезпечно. Забагато шансів викликати підозру…».
— Якщо живі дві попередні героїні, то, ймовірно, і Ксенія жива.
Кирило часто закивав, заплющив очі й прошепотів.
— Це відплата… Відплата.
«Ні. Все-таки він поводиться дуже підозріло».
— Про що ти говориш? Відплата за що?
Кирило завмер, чи то намагаючись придумати правдоподібну неправду про відплату, чи формулюючи в слова не стримані почуття.
— За підміну цінностей, — промовив він нарешті. — Ми так серйозно ставилися до цих п’єс… Так хотіли грати головні ролі… Тепер ось життя вирішило підтримати нас і довести, що вибір ролі — це дійсно серйозно, — він говорив ніби сам із собою, потім неначе опам’ятався. — Пробачте, це я так, ні про що. Я хотів попросити вас… Все, що довідаєтеся про Ксюшу… Будь ласка… Мені дуже важливо знайти її. Мій батько сплатить за вашу додаткову роботу…
Цієї миті з БК вийшла Зінаїда Максимівна. Слідом за нею — два літні джентльмени. Ось тобі й представники комітету! Невже наша молодь не може сама себе представляти? Які будь-яких перевіряючих, їх вирізняло якесь ніби відчуття власної переваги, що відбилося на обличчях. Гордо підняті підборіддя ніби говорили: «Нас не підкупиш!» Ніхто й не намагався. Підборіддя свідчили, що перевіряючі пустих балачок не люблять і тому збираються йти. Зінаїда Максимівна статечно розкланялася з ними, а по тому чомусь із англійським акцентом, який не знати звідки взявся, гучно проголосила: