— Катерино! — докірливо забурчала слухавка.
— Ти не гратися туди поїхала, а працювати! Хто просив тебе влаштовувати цирк? Було потрібно лише розпитати режисерку й акторів…
«Ну ось! Адже саме про це я й забула… Адже збиралася поговорити з Зінаїдою про самостійні Кирилові п’єси… Доведеться повертатися в театр».
— Дякую, що нагадав, — кинула я Георгію.
— Ти що, знущаєшся?
«Оце вічно так! Кажеш правду — запідозрюєшся в глузуванні… Правильно роблю, що нічого йому не розповідаю».
— Ми з Шумиловим їздили до Ларисиних батьків, — повідомив Георгій. — Нічого нового. Поверни «Форд», мені потрібно їхати ще до Аллиних родичів.
— Нехай Шумилов виділить водія. Він же обіцяв допомогти з транспортом.
— Ну, ти зовсім зледащіла! Працюєш у межах міста й не хочеш поступитися машиною. Гаразд, вимагатиму від замовника. Але тобі має бути соромно.
Загалом, після таких дріб’язкових суперечок просити в Георгія стільниковий телефон було вже неможливо. Він кричатиме, що мені, котра має можливість подзвонити з будь-якого автомата, зовсім не потрібно навіть одного мобільника, не те, що обох. Отже, телефон довелося просити в однієї моєї давньої подруги. На щастя, та вже давно звикла до моїх дивацтв і доволі спокійно погодилася видати моїй Настусі старенький Siemens.
— Віднесеш Тигрі й чекатимеш на мене разом із нею — грізно настановляла я Сестрицю. — Тільки не здумай загубити телефон тітки Віки!
Втім, Настуся напевне почепить трубу на груди.
І присвятить їй усю свою увагу. Якщо хто з перехожих не обдарує телефон належним захопленим поглядом, Сестриця відразу кинеться перевіряти, чи ж він на місці. Тож позичений телефон буде під постійним контролем.
Режисерку я застала в її комірчині. Зінаїда Максимівна перебувала в творчій депресії. Зінаїда Максимівна нервувала. Зінаїда Максимівна намагалася відволіктися, занедбати режисерські справи і героїчно перечитувала «Трьох мушкетерів».
З натугою продираючись крізь сигаретний дим, я протиснулася до столу.
— З’явилися! — привітала мене режисерка. — Це добре, що з’явилися. Може, поясните хоча б щось. Другу добу працюєте, а результатів ніяких. Я навіть готова заплющити очі на те, що Анечка не тягне на Героїню й постановку можна вважати зірваною… Але зберігати спокій, розуміючи, що Алла в небезпеці, не можу… Ви були моєю останньою надією, Катерино.
— А ви — моєю, — з самого початку я вирішила притягти до відповідальності Зінаїду Максимівну.
— Тобто? — манірні нотки стражденної пані миттю випарувались. — Потрібна моя допомога? Я готова. Бездіяльність для мене — найстрашніше покарання.
— Хочу поговорити про Кирила. Дуже складна вдача у хлопця.
— Замість того, щоб шукати дівчаток, вивчаєте чиїсь вдачі? — завила Зінаїда Максимівна, і я відразу зрозуміла, чому міліція так не злюбила режисерку. Втім, Зінаїда Максимівна швидко отямилася. — Вибачте, це нерви, Я вже ні в що не вірю… Ну, що вам сказати про Кирила? Насправді він дуже гарний. Просто хоче всього одночасно й жахливо гнівається, коли не отримує. Гадаю, це вікове. Минеться з часом. А чому саме він вас зацікавив?
Я воліла не відповідати, а продовжувати розпитування.
— Він казав, що пише самостійні речі. Якщо не помиляюся, для іншого театру. Це так?
Зінаїда Максимівна розреготалася.
— Дитинко, я була б жахливо рада, якби це виявилося правдою. Але, на жаль, ті власні Кирилові п’єси, які він пропонував нам до постановки, не витримують ніякої критики. Не життєво, награно… Склад непоганий, згодна.
Але не можна ж говорити про те, що це «схопить» глядача… Розумієте? Загалом, ніякий інший театр, я впевнена, так само, як ми, не візьме цих п’єс. Кирило жахливо засмутився, коли я остаточно відмовилась від постановки його речей. Знаєте, в психіки є така властивість: придумувати собі виправдання. Гадаю, Кир придумав собі цей інший театр. Ні, він не брехав вам. Він і сам вірить, що речі насправді талановиті, просто не підходять конкретно нашій трупі. «Я пишу не для цього театру!» — це така сама «відмазка», як «Я пишу не для цього часу!». Усі невизнані вважають себе геніями. Це ж відомий факт. Інакше чому Кир так і не зважився показати свої п’єси якомусь іншому режисерові? Хоча це моя особиста думка. До речі, я зараз говорила тільки про ті речі, які він приносив мені торік. Його оформлення Хомутовських оповідань я б назвала блискучим. Можливо, й нові самостійні твори теж будуть такими. Кирило талановитий хлопець. Просто самолюбство заважає поставитися до власних робіт критично. Ви, схоже, незадоволені. Кривджу бідолашного хлопчика, не захоплююся його творіннями? Мовляв, радіти слід, що не в підворіттях із матюками й арматурою в руках розгулює, а писати намагається? Ви, напевне, вважаєте мене монстром?