Вони відразу беруться до послідовної діяльності відповідно до принципів, що 1) підмурок українізму — Берлін, 2) головний ворог — Польща.
Одночасно польський уряд проводить проукраїнську політику, підтримує їхній національно-економічний рух, який охоплює абсурдну кількість людей (для політичних цілей), оплачуючи їх з одногрошового податку від літра молока, зібраного молочарськими кооперативами, і субвенціями невідомого походження. Старости проводять однозначно проукраїнську політику, земля масово переходить в українські руки при парцеляції. Нарешті, уряд дає пенсію інвалідам війни проти Польщі 1918–1919 рр. Одночасно уряд проводить невтомну боротьбу з польськістю, представленою тут опозицією — спочатку Стронніцтвом Народовим (Народовою Партією) і П'ястом, а потім і ППС. Розвалює і нейтралізує всі громадські польські організації, нищить ідеологічну пресу при одночасному великому розвитку української преси. Призвівши до усунення жвавішого польського елементу за межі організованого життя, допускає організованих, сповнених темпераменту, зорієнтованих українців до співпраці.
Коли угодовці досягають вершини успіху після зміцнення кооперативів усіляких форм, українці беруться за побудову промисловості, виконуючи вже роль капіталістів. Прикладом є цукровий завод «Поділля», введена в дію перед самою війною польсько-українська олійниця у Львові, перехід у власність фабрики Рукера та ін. Переможні наслідки цієї нечувано плідної для українців політики приводять до конкретизації нової стадії боротьби з польськістю. Українці вважають, що надійшов час перейти від боротьби з польськістю до її повного знищення. У 1930 р. починаються підпали польського майна, не тільки поміщицького, а й селянського. Це нагадує часи гайдамаччини і козацьких війн. Реакція адміністрації через пацифікацію закінчується подальшими поступками.
Серед певних урядових кіл настало протверезіння, але воно не має вирішального значення, бо угруповання українських сил настільки зміцнилось, що не можна діяти половинчастими засобами. Над Погоджувальним Комітетом тяжіє відсутність політичної свободи і можливості висловлювання чіткого погляду і критики попередніх помилок. Безжальна критика, з якою зустрівся міністр
Понятовський у Львові, коли приїхав зупинити тиск Комітету на центральну і воєводську владу, не викликала змін. Створене за часів міністра Наконечникова Парцеляційне Товариство під постійним тиском міністра Понятовського було загальмоване у своїй діяльності, і земля й далі переходить в українські руки.
Коротко характеризуючи в цілому польську політику від 1926 до 1939 р., можна ствердити, що вона проводилась у напрямку, який давав українцям концесії одну за одною, польську землю — у небаченій кількості, полегшувала створення кооперації і субвенціонувала її, остання завдяки тому виросла до сильної господарської організації й зрештою започаткувала створення української промисловості.
У найважчі для держави моменти, коли проявилась її фізична слабкість, коли гнані рештки розбитої польської армії шукали через цю частину країни дорогу в Румунію й Угорщину, українське населення спокійно переслідувало цих недобитків, часто роззброювало їх і саме забезпечувало себе зброєю проти поляків. Збройний виступ українських мас проти відступаючих підрозділів польської армії, поєднаний з грабунками цивільного населення, дійшов до таких жахливих вчинків, як вбивства дітей (розбивання голів немовлят у Сороках під Бучачем). На той момент та територія була заповнена більшовицькими військами і радянською адміністрацією, яка вступила за ними.
Використання українцями радянської окупації
Під час радянської окупації українське населення стає володарем становища. Незалежно від партійної приналежності українці дружно намагались заволодіти польськими культурними і економічними досягненнями. Розпорядження УНДО та інших українських груп спрямовані на знищення всього, що є польським. Садиби падають від грабунків українського селянина (польський селянин у своїй більшості не бере в цьому участі). Настає вигнання польської інтелігенції з сіл і містечок, грабування майна польської кооперації й масове захоплення торгівлі українською кооперацією. Низка керівників УНДО опинилася в органах радянської влади і реалізує український план нищення всього польського. Окремі польські поселення вирізуються під корінь (наприклад, Славетин Підгаєцького повіту, який населяли 50 родин. У різанині не вижила жодна дитина). Львів переповнюється магазинами «Народної торгівлі».