Коли надійшов час націоналізації торгівлі, то спочатку націоналізуються польські магазини, яким призначається податок до 200 тисяч злотих. А тим часом з непольських магазинів усувається товар, щоб залишити його для спекуляції та нелегальної торгівлі. У цей період українізації Малопольщі поляк почувається громадянином II сорту. Польська інтелігенція переховується у містах, головним чином у Львові, переповненому біженцями із західних частин.
На радянську владу орієнтуються і з нею активно співпрацюють усі українські угруповання від крайніх націоналістичних бойовиків до українських комуністів. Міліція наповнюється членами ОУН і УОВ. У виборах, які повинні вирішити питання про приєднання території східної Польщі до «Большевії», як кандидати від блоку комуністів і безпартійних беруть участь Франко (син поета Івана), доктор Студинський (угодовське крило УНДО) і доктор Панчишин (ундовець). Українці становлять одну з головних опор радянської адміністрації, а на селі владу має сільський «совєт», який є суто українським і є виразником політики на селі. В їхніх руках опинилась акція вивезення колоністів, осадників і польської сільської інтелігенції у лютому 1940 р. Українська політика переслідування польськості у Малопольщі святкує тріумф. Вивезення з міст у квітні 1940 р. охоплює виключно польський елемент, жертвами стає велика кількість робітників, ремісників, офіцерів, суддів, прокурорів, адвокатів, службовців, землевласників разом з родинами при одночасній ліквідації їхнього майна.
Участь українців у цих діях була незаперечною. Підбір осіб на вивезення з села у лютому 1940 р. визначався сільською радою і українською міліцією. Більшовицько-українське правління залишило незабутні сліди усування польськості. Цю частину програми українці виконали старанно як могли і вміли, різко перетягуючи на свою користь майнову ситуацію, відсторонюючи від життя краю сотні тисяч селян та інтелігенції. Самі ділили здобич, коли цілі польські родини йшли на Сибір, гинучи від голоду і холоду, позначаючи свою дорогу викинутими з вагонів трупами заморожених немовлят, старих і хворих. Українські політики сумлінно використали згідно зі своїм розумінням перше півріччя правління більшовиків, які не орієнтувались у місцевих стосунках, але протиставили український елемент полякам.
Німецька окупація як наступний етап досягнення українських цілей
Період німецької окупації розпочинається гаслом «Україна для українців». Під цією назвою можна прочитати перші афіші, розклеєні на стінах Львова відразу після входження німців. Їх супроводжують вивішені корогви з тризубом і крики «Геть ляхів!» Так починається новий етап політики фізичного усунення польського населення, який здійснюють ті самі люди, що робили це недавно, спираючись на цілком ідеологічно протилежну радянську владу. Із входженням німців знову з'являється заклик захоплення влади на цій території українцями. Перед початком німецько-радянської війни у Кракові поширились чутки, що Східна Малопольща увійде до складу Генеральної Губернії. Це було чорним полотнищем для українців — доконаними фактами вони намагаються реагувати на це. Після входження німецьких військ українці самостійно захопили владу в містах і селах. Сільські ради і радянська міліція відразу опинились під українською адміністрацією. Усі трести, магазини і націоналізовані підприємства українці захоплюють як керівники. Знову «Народна торгівля» і «Маслосоюз», як і на початку радянської окупації, заволоділи всією торгівлею продовольчими товарами. Влада в містах опинилася в українських руках, виникає українська преса, яка відкрито погрожує полякам.
Українці вітають німецькі війська і відрекомендовуються військовій владі як адміністратори цих земель. Здійснюючи владу, вони грабують усе в країні, не гребуючи єврейськими кишенями. До міст, а особливо до Львова, стягують маси напів- і чвертьінтелігентів, влаштовуючи їх в установи (підприємства, трамваї, електростанції), запровадивши як службову мову українську (навіть для кондукторів у розмові з пасажиром). Виправляють статистику міста Львова на свою користь. Охоче пригортають решту людей, які прибувають сюди з Росії й охороняють їх незалежно від того, яке місце вони посідали в колишній радянській ієрархії. Одночасно вони самі з допомогою української міліції або через доноси німецькій владі заповнюють в'язниці поляками, обходять єврейські будинки і витягають з них перший контингент євреїв для ґестапо.