Польща, формуючи своє буття від Одри до Збруча, повинна стати, наскільки це можливо, суто Польською Державою. Національні меншості занадто деструктивно розвалювали Польщу. Велика історична ера принесла нам повернення на західні території, які одним фізичним заходом мусять стати 100 % польськими. Найближчі 25–30 років — це праця над структурною аграрною перебудовою держави на великі селянські господарства, це побудова, наскільки це можливо, суто польської держави, щоб за життя найближчих двох поколінь розростись економічно і фізично у 40-мільйонний єдиний народ, здатний відіграти свою роль на терені своєї праці, власної ролі власними силами, незважаючи на випадки політичної кон'юнктури, народ, який матиме армію, а не її міраж. Він повинен розростися від Одри на схід міцно і сильно для того, щоб після розгрому (?) свого західного сусіда знову повернутись лицем на схід. Небагато часу дає нам на це історія. Схід не тільки не спить, але кипить і при цьому власними силами. З цієї війни вийде ослаблений, але переможний, може, частково розчарований у своїх сподіваннях і… про свій похід на Захід не забуде. Треба, щоб на цей момент ми були готові й сильні на своїх східних базах. З цією метою треба нам міцно стояти перш за все на двох флангових місцях — Східній Малопольщі і Віленщині. Сильні цілком і повністю. Не можна тут мати елементу, віками зорієнтованого на Берлін або Москву. Націонал-соціалісти проминуть, проваливши вікову німецьку політику, але німецький народ залишиться більше, ніж будь-коли в історії, орієнтованим на реванш і не пропустить жодної можливості, щоб встромлений у польські плечі український тризуб стирчав у цих плечах міцно. Виконають це ті самі люди, які десятки років роблять те разом зі своїми кадрами. Тому тутешня територія і значною мірою територія Волині мусять бути фізично переорані так, щоб за життя одного покоління вирвати йому всі зуби, які воно може спрямувати на Польщу. Пам'ятаймо про те, що, незважаючи на 200 років західної культури, місцевий український елемент нічим іншим не став; як свідчать останні роки, остання західна хвиля гайдамаччини така сама зрадлива і фальшива, якою вона була за Хмельницького і Наливайка. І що українець як угодовськи підлизувався, так само брутально встромлятиме ножа в спину польського селянина.
ВИСНОВКИ
Кожна історична епоха має свої методи діяльності, які мають вплив на людську душу, через неї усвідомлюються і дають наслідки. Говорити сьогодні про вплив умовляння, проповіді, доброго слова, коли людей десятками тисяч знищено у масових вбивствах і морі крові в щоденному житті, коли життя людини зведено нижче вартості свині, коли культура й етика є попелюшкою, гідною зневаги, є намаганням переконати лева у непроглядному лісі, що це не по-людськи загризти людину і що за це є кара у пеклі. До українців треба застосовувати фізичні засоби, інакше вони взагалі не розуміють, про що йдеться. Ці засоби треба застосовувати, хоча від природи маємо до них відразу й огиду. Карати винних пацифікацією типу Наконечникова безглуздо і неефективно. У покарання винних не вірю. Це ми вже проходили. Винні будуть за кордоном, як після 1918 р., і на німецькому чи іншому утриманні будуть і надалі продовжувати свою антипольську політику. Потім знову знайдуться угодовці, які поодинці їх за дозволом влади повертатимуть до країни. Скажуть, що краще нехай вони це роблять під контролем влади, ніж за кордоном, — це також ми мали. Багато з них через 5 чи 10 років повернеться таємно, призначать їм ту чи іншу кару, потім амністія і т. д., і на завершення можливе знову забезпечення для родин померлих із польської скарбниці. Це вже було.