На цій території залишиться лише смуга українська, але вже більше руська, від Горлиць до Заліщиків, яка за рівнем культури нагадуватиме Закарпатську Русь, швидше аполітичну, яку подібним процесом і спокійними засобами втягуватимуть як працівника в суспільний організм великої держави, і в ньому вона потоне.
А уніатська церква? Сумна її роль щодо Польщі. З великого примітива, яким вона була ще 50 років тому, піднімає її митрополит Шептицький з допомогою єзуїтів. Піднімає й одночасно готує політично, перетворює її в сильний політичний інструмент проти поляків (в Австрії), а потім проти Польщі. Піп є авангардом українства і годувальником (!) української інтелігенції, яка походить не звідкись, а з родини попа українського, яка надає більшість людського матеріалу для шкіл, університетів і військових організацій. Майже всі українські провідники — це сини попів. Коновалець, Мельник, Бандера і так далі — всі годовані ненавистю до Польщі, всмоктаною разом з молоком матері-попаді. Уніатський піп змінив свою професію і більше не є священиком, а став основою антипольської політики, для якої церква є мітинговою залою і кузнею ненависті до поляків. Він без докорів совісті краде польські душі, його рах з римською церквою ні до чого не зобов'язує. Фальшує метрики, переписує на українізм, щоб тільки здійснити велике політичне гасло «Геть ляхів!» Чи це нам у Польщі потрібно? Чи під протекторатом віри і Риму церква повинна нам творити бунт і чужу агентуру німецької держави? Час із тим покінчити! Частина повинна поїхати за новим життям разом зі своїми вірними, решта втратить сенс свого існування у Польщі і може шукати його там, куди пролягає його природна дорога у єднанні вірних, у поширенні віри і не у боротьбі з польським костелом і польськістю, а в церковній праці в морі східних слов'ян, у просуванні західної культури на схід.
* * *
У великому історичному поході стоїмо як народ на роздоріжжі. Коло історії після 10 віків показує нам дорогу на захід, на прадавні польські землі, повертаємось до центру Європи, до витоків двох великих рік — Одри і Вісли.
У руках нашого покоління перебуває не тільки нова ера відродження незалежності, але й підтвердження існування народу на наступні віки за умов, про які не мріяли ще і 20 років тому. Це зобов'язує. Польща повинна складатися з поляків, якщо хоче бути здатна до тієї великої ери, яка стоїть перед нею.
Національні меншини впродовж усього цього часу нашої незалежності були лише форпостом і виразниками політики різних держав, тільки не польської. У кожній важкій ситуації чи то жид, чи українець вважали своїм святим обов'язком плювати і топтати честь народу, який забезпечив його існування і давав захист, а своєю національною програмою вважали боротьбу з польським народом і з Польською Державою. Як ті перші вітали совєти, вважаючи їх рятівниками від польської нагайки, так ці другі використовували кожний момент, щоб у вбивствах і різанині польського народу та його безжальному винищенні здобувати славу свого народу. Час із цим покінчити. Час підпалені чужою рукою віковічно польські території очистити від тих, хто тримає тут охорону для інших, не для Польщі. Цього вимагають від нас історія і великий державний інтерес.
CA КС PZPR, zesp. 2400/8, sygn. 203/XY-46, s. 37–50.
[Ha c. 35 автор висуває постулат переселення щонайменше 2 мільйонів українців поза кордони Польської Держави. В країні треба переселити щонайменше 50 % до центральної Польщі окремими родинами. «Найкраще до міст і промислових центрів, де вони найшвидше денаціоналізуються».]
Проект меморандуму
МАКСИМАЛЬНА І РАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА вирішення української й білоруської проблеми в Польщі у випадку «А» і «Б»[24]
Обґрунтування (унаочнення) плану у випадку «А»:
ВЕЛИКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА РЕФОРМА У ПОЛЬЩІ а у випадку «Б»:
ВЕЛИКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА РЕФОРМА ЯК У ПОЛЬЩІ, ТАК І В УКРАЇНІ ТА В БІЛОРУСІ
Ці реформи повинні відіграти роль тактичного засобу для мирного налагодження співіснування між великою і потужною Польщею і великою Україною та Білоруссю [опрацьовано після березня 1944 р.]
Вступне слово
Важка політична ситуація, у якій опинилась Польща внаслідок імперіалістичних російських планів, не може бути причиною, щоб розроблені у нинішній час проекти вирішення різноманітних проблем, чи то політичних, чи то економічних, чи суспільних, накреслювали собі значно скромніші рамки, ніж цього вимагають наші принципові інтереси.
Це стосується рівною мірою, а може, навіть і більше, ніж в інших справах, української і білоруської проблеми. На цю проблему не можна дивитись виключно під кутом зору нинішньої понурої дійсності. Не можна нам також вважати справи нашої культурної, економічної і політичної експансії на Схід остаточно програними у 1920 р., бо це не були амбіції тих чи інших польських особистостей, а просто Польський Державний Інтерес.
24
«А»: у випадку нинішньої — несприятливої — політичної кон'юнктури; «Б»: у випадку найближчої сприятливої.