Вони були, є і будуть ворожим елементом, вічно незадоволеним, незалежно від того, наскільки далеко йдуть поступки у культурній, економічній і навіть політичній сферах, які ми їм робимо, їхні апетити, крім Волині і Тернопільського та Станіславського воєводств, де вони становили половину чи навіть відносну більшість жителів, охоплюють усе Львівське, майже все Любельське, частину Полісся і частину Краківського воєводств.
Із цих територій вони хотіли б усунути все польське, відрізати нас від Румунії й Угорщини, приєднати до своєї держави Буковину і Підкарпатську Русь і спільно з Радянською Україною утворити самостійну державу або (як прагне багато з них) у тісному зв'язку з Росією.
Цю, другу, концепцію висуває нині Росія, яка ухвалює (на папері) широку автономію для своїх «республік» і виступає в ролі захисника «Західної України» (відкладаючи претензії до Буковини і Підкарпатської Русі до кращих часів).
Отже, якщо Росію так дуже хвилює «свобода» українців, які проживають на території нашої держави, якщо самі наші українці не проголосили публічно жодного слова проти зазіхань Радянської Росії, то і з нашого боку не повинно бути жодних перешкод для об'єднання всіх українців у Радянській Росії. Бо як з політичних, так і аграрних мотивів Польщі це було б на руку, але за однієї умови, а власне, щоб західний кордон Радянської України пролягав у тому самому місці, як це було окреслено у польсько-російському договорі, підписаному в Ризі у 1921 р.
До речі, цей кордон, що протримався до 1.ІХ.1939 р., був гарантований Англією у пакті від 25 серпня 1939 р., а потім Англією і Америкою у декларації від червня 1941 р.
Об'єднанням таким чином наших українців з радянськими, тобто таким переселенням, ми позбулись би одночасно політично небажаного елементу і отримали б нові земельні площі для польських селян усередині країни, тобто для потреб обговорюваної сільськогосподарської реформи. б) Білоруси.
Ставлення білоруської меншості до польської державності не було так явно ворожим, як українців. Причиною цього був, між іншим, і низький рівень національної свідомості, доказом чого є також і те, що під час перепису населення у 1931 р. разом з 989 900 білорусами — 707 100 осіб у Поліському воєводстві визначило себе як «тутешні». Проте пробільшовицькі симпатії та почуття окремішності від поляків, перш за все з релігійних причин, були значними. Нечисленна білоруська інтелігенція у своїй більшості була збільшовизована, до поляків ставилась вороже, а її вплив на народні маси поступово ставав усе більшим. Якщо ж урахувати ту обставину, що попередня окупаційна пропагандистська робота СРСР і німців не залишиться без серйозного впливу на подальше поглиблення свідомості їхньої національної окремішності, то правдоподібно також і з білорусами — всупереч неактуальному вже поняттю про асиміляцію і неповторному історичному досвіду, який виходить з нього, — не вдасться налагодити згідного співіснування під одним дахом. Тому належить рахуватися з тим, що з плином часу польсько-білоруські відносини погіршуватимуться. Цей аргумент, як і необхідність здобуття вільної землі для селян-поляків, говорить про те, що й білоруське населення слід переселити далі на схід, на терени Радянської Білорусі.
III. Принципові мотиви для переселення наших українців і білорусів до Радянської Росії.
Хоча політика не завжди зважає на принципові аргументи, але за врахування цієї концепції не тільки Польщею, але і Росією говорять, в числі інших, такі міркування.
У 1931 р. густота населення у Польщі становила 83 особи на 1 квадратний кілометр, а в таких воєводствах, як Станіславське, — 88, Тернопільське — 97, а у Львівському навіть 110 осіб на 1 квадратний кілометр, тоді як у 1936 р. густота населення у європейській частині Росії становила 23 особи на 1 кв. км.
Нам бракує землі для наших селян, а тим часом у європейській Росії німецько-російська війна так знищила населення, що після війни «советам» загрожує велика недостача робочих рук як у сільському господарстві, так і в промисловості, на шахтах і т. п. Місце роботи, а відповідно і хліб, там знайдеться для тамтешніх українців і білорусів, а також і для наших, і все одно відчуватиметься недостача населення. Для Росії переселення тих кількох мільйонів наших українців і білорусів на таку незначну віддаль і при нашій щирій, доброзичливій і далекосяжній допомозі не завдасть значного клопоту і дасть змогу відновити у швидкому темпі жахливо знищені війною російські території.
Натомість ми охоче приймемо поляків, які проживають на територіях Радянської Росії.