(Це насправді є люди, які понад двадцять років зазнавали деморалізуючого впливу комуністичного режиму й у значній мірі є русифікованими, але це наша кров. Відповідно розміщені на наших територіях, перемішані з корінним польським населенням, вони оживуть, а в наступних поколіннях стануть повноцінними громадянами.)
IV. Додаткові зауваження.
Не пропонуємо жодної надзвичайної новини. Усі пам'ятаємо підписаний у січні 1923 р. договір про обмін населенням між
Грецією і Туреччиною, щоб таким чином раз і назавжди припинити постійні суперечки про права меншості й політичний кордон зробити також етнічним. Гітлер за договором з Росією переселив тисячі німців з Естонії, Латвії, Литви і Волині, а в порозумінні з Муссоліні переселив німців з Бреннера. Більшовики під час окупації 1939–1940 рр. виселили близько 2 мільйонів поляків лише з самої Східної Малопольщі за найжорстокіших умов на голод, тяжкі роботи і поневіряння до Казахстану, на кордон з Монголією, над озеро Байкал, аж до області Якутії. Тим людям не було дозволено взяти з собою нічого, відокремлено чоловіків від жінок, дітей від батьків.
При вирішенні подібних справ наших слов'янських меншостей втрачаємо, щоправда, 6 000 000 громадян, що після втрат польського населення протягом цієї війни не буде для нас неважливим, але у 1921 р. нас було на 8 мільйонів менше, ніж у 1939 р. Тобто вирівняємо ту нестачу швидко. Господар, який має повноцінну землю, — це не безземельний селянин або безробітний. Він повинен мати дружину-господиню у домі, а кожна наступна дитина — це вже через кілька років нова пара рук допомоги у господарстві.
Розвиток промисловості забезпечить перш за все зайнятість і достатній рівень існування, що сприятиме створенню родин. Відповідна пропаган да на користь численного потомства повинна завершити справу.
Для обороноздатності держави краще мати якийсь час трохи менше населення, але здорового, заможного й перш за все одностайного з національної точки зору та окриленого справжнім патріотизмом, ніж багато, але малоцінного. На усуненні внутрішнього ворога ще ніхто не втратив.
(Очевидно, що у ставленні до українського і білоруського населення мусять бути певні винятки. Ми маємо на увазі старих польських осадників, а особливо численні роди сільської шляхти, які внаслідок відриву від католицького костелу під російським пануванням, часто під тиском російської влади поступово втрачали свою польськість. В останні роки перед нинішньою війною у деяких такого роду середовищах почало проявлятись, особливо серед старої сільської шляхти, повернення до польськості, причому не завжди у поєднанні з поверненням до католицького обряду. Само собою зрозуміло, що таких «русинів» і «білорусів» мусимо затримати у себе. Також білоруси-католики мали б імовірно залишитись на нинішніх територіях.)
Внаслідок нинішньої війни як Німеччина, так і Росія вже втратили і ще втратять масу населення. Після закінчення нинішньої війни не швидко окремі держави захочуть знову взятися за зброю. Дорогий досвід нинішньої війни швидше вказує на те, що англосакси ще протягом двох поколінь утримуватимуть перевагу в озброєнні у своїх руках і тим самим не допустять у цей час до вибуху війни. (На це вказує хоча б проголошена у перші дні березня 1944 р. у британському парламенті промова міністра війни Д. Грігга про необхідність утримання Англією сильної постійної суходільної армії у післявоєнний період, щоб ця армія була гарантом миру в Європі.)
Отже, ми можемо сподіватись на відповідний період мирного часу, необхідного нам для зміцнення та індустріалізації країни. Після цього періоду «захисного» часу населення Польщі буде вже значно численнішим, ніж тепер, а Польща здатна до захисту своїх кордонів власними силами. Бо вже час покласти край щодо того гіркого парадокса, щоб у Польщі проживало і процвітало понад 10 мільйонів чужих, а поляки змушені були шукати хліб за кордоном.
V. Перспективи реалізації програми «А».
У випадку «А», тобто не розгрому Росії Англією і Америкою, а тільки ослаблення її внаслідок довготривалої війни з Німеччиною, існують, попри сумніви, чималі шанси реалізувати вищевикладені пропозиції.
Стосовно твердо заявленої урядом Польщі позиції, що кордони Польщі на сході не можуть зазнати в жодному випадку зменшення, бо Польща внаслідок своїх як попередніх (початок боротьби з Німеччиною), так, ймовірно, і наступних заслуг може бути тільки винагороджена і ніколи на покарана (як, наприклад, Сербія після Першої світової війни), то треба виходити з імовірності, що попри нинішню непевність і туманність наших східних кордонів, ті остаточні належатимуть нам і нами повинні бути успішно узгоджені.