4. Ми всі добре розуміємо, що насправді більшовиків зовсім не турбує доля українців і білорусів, які проживають у Польщі. У грі поставлена набагато більша ставка. Росія хоче ослаблення нашої держави і залежності її від неї, згадуваного вже відгородження нас від Румунії й Угорщини і відкриття собі дороги на Балкани для російсько-комуністичної експансії в цьому напрямку, а крім цього, заволодіти узбережжям Балтійського моря через поглинання балтійських держав, Литви і частини Східної Пруссії. Подальшим наслідком цього рано чи пізно стала б цілковита втрата нами незалежності.
5. Отже, метою нашої політики у Східній Європі повинен бути поділ Росії на її складові частини, а потім відгородження від неї Білоруською й Українською державами.
Іншими словами: якщо непорозуміння Росії з англосаксами перетворяться у збройну сутичку і призведуть до поділу Росії, то всі зусилля Польщі повинні концентруватись на утворенні в Європі окремих, незалежних від Росії національних держав, тобто, крім відновлення незалежності Естонії, Латвії і Литви, створенні нових самостійних держав, і в першу чергу України і Білорусі.
Польща, і ніхто інший, повинна стати гарантом їх незалежності, взяти, наскільки можливо, активну участь в їх організації, завоювати собі їх симпатію і повагу і, таким чином, створити твердий фундамент для подальшої тісної співпраці.
В результаті російський колос, у якому великороси, що нав'язують іншим залежним народам свою волю, становлять тільки 52 %, після розпаду на низку менших і більших національних держав втратив би небезпечний для нас, як і для інших держав, свій загарбницький імперіалізм, байдуже — червоний чи білий.
6. Другим принципом нашої політики на цьому відтинку повинна залишитись висунута у програмі «мінімум» концепція, що так само як проектується на Заході, так і нинішній східний політичний кордон Польщі повинен бути також етнічним кордоном.
(Звідси випливає згадувана необхідність переселення за кордони Польської Держави як українців, так і білорусів.)
7. Третій, нарешті, принцип нашої східної політики — це дружнє співіснування з Білоруською і Українською державами, втягування їх в орбіту польських політичних і економічних впливів і утворення з часом федерації Польщі, України і Білорусі.
Хоч і наголошуємо, що з Білоруською і Українською державами повинні жити в злагоді, бо Росія, навіть ослаблена, і далі є нашим ворогом, однак усунення українців і білорусів з кордонів нашої держави залишається першою умовою дружнього співіснування з цими державами. Інакше прагнення цих народів до об'єднання зі своїми побратимами буде постійним джерелом неспокою.
Ідея федерації Польщі з Україною і з Білоруссю, хоч і бажана та корисна, бо розширює кордони експансії і впливів Польщі далеко на Схід Європи, оскільки, однак, мала б реалізуватися з погодженням залишити у нинішніх кордонах Польщі приблизно 4,5 мільйона українців і понад 1,5 мільйона білорусів, на практиці призвела б тільки до скорочення кордонів Польщі на сході вздовж Бугу і Сяну.
VII. Способи реалізації програми «Б».
Очевидно, що реалізація викладених принципів польської політики на Сході Європи (див. розділ VI, пункти 5, 6 і 7) не буде легкою. Це вимагатиме використання усіх сил і можливостей всього польського народу, але повинно бути виконане. Бо від того залежатимуть вся наша майбутня міць і потужність.
Про можливий перебіг реалізації першої мети йшлося вже у розділі VI, пункт 3. Тут тільки можна додати, що зайняття Польською Армією (за тихої чи відкритої підтримки англосаксів) наших східних околиць мусить бути умотивоване за допомогою пропаганди, що це тільки повернення до кордонів Польщі 1939 р. і вся акція спрямована швидше проти Росії, а не проти України чи Білорусі. Відносно реалізації другої мети нашої політики на Сході Європи, то найбільшу трудність для нас становитиме спосіб погодження двох суперечностей, тобто виселення з кордонів Польщі як українців, так і білорусів, а одночасно утримання приязних відносин із самостійною Україною і такою ж Білоруссю.
Як ми вже зазначали вище: саме залишення тих меншостей у кордонах Польської Держави становило б постійну перешкоду для створення приязної і тісної співпраці між тими державами і Польщею, а тому вся ця велика акція повинна проводитись енергійно, але мудро, дипломатично і за допомогою таких засобів, щоб серед відповідних груп українців і білорусів не викликати занадто великого поглиблення ненависті до Польщі, бо це поставило б можливу майбутню федерацію Польщі з окремими Україною і Білоруссю, які зосередили своє населення у власних нових кордонах, під сумнів.