1) У рамках великої програми упорядкування політичних і господарських світових відносин союзними державами Польща повинна визначити у цій праці свою участь через упорядкування своїх внутрішніх справ, а особливо тих, які після встановлення миру могли б створити осередки нового неспокою і нової війни. До цих справ належить і питання національних меншин. Щодо цього —
2) Є очевидним, що Польща не може розпочинати наново державного життя з українським питанням у його передвоєнному стані. Це була б гиря на нозі, яка б утруднювала відбудову державного життя і розвиток держави і суспільства у будь-якому напрямі.
3) Польща не може добровільно відмовитись на користь будь-кого від жодного клаптика своєї території. Коли йдеться про південно-східні землі, то вони мають для Польщі особливе геополітичне значення, тому будь-який торг щодо них заздалегідь виключається.
4) Оскільки українці, зі свого боку, вважають ці землі складовою частиною майбутньої незалежної України, то порозуміння з ними без відмови від цих земель з одного чи другого боку виключене. Жодними паліативами, як територіальна, економічна, культурна і т. п. автономія, українці не вдовольняться, навпаки, ще використають свободу для відриву цих земель від Польщі при першій нагоді.
5) Сьогодні вже зрозуміло, що не може бути і мови про тривалу угоду з українцями. Мрії про так зване «дружнє співіснування двох народів» все ще носяться у головах, яким доктрина не дає бачити дійсність. Звичайно, представники українців завжди говоритимуть про лояльність і завжди будуть охочі до розмови на тему угоди, коли одночасно ніби незалежний від них натовп вбиватиме поляків. Ще не було випадку, щоб діялось інакше.
6) Українська справа загострюється ще через постійну загрозу зі сходу з боку Росії, яка претендує на ці землі як на «руські» або як на «українські».
Маючи на увазі ці передумови, висуваємо програму підтримки Наддніпрянської України, на схід від Збруча. Її проголошення мало б для Польщі наступні позитивні наслідки: 1) послаблення Росії, 2) ліквідацію спільного польсько-російського кордону, 3) спрямування уваги Росії на повне або часткове повернення України, 4) забезпечення собі в Україні ринку збуту промислових товарів. Польща може укласти з Україною економічні договори і військовий пакт, але в обмін на: 1) підтримку ідеї незалежної України за Збручем, 2) за обіцянку військового пакту Польща повинна вимагати як conditio sine qua non ДОГОВОРУ ПРО ОБМІН НАСЕЛЕННЯМ. Заспокоєння на південно-східних землях може настати виключно у випадку, коли все українське населення буде виселене. Поставимо справу відкрито: останні десятки років принесли таке зростання національної і державницької свідомості серед всього українського населення і при нерішучій політиці польського уряду в останнє 20-річчя так розвинувся їхній економічний і демографічний потенціал, що у разі невирішення нині цієї проблеми у стопроцентний спосіб справу південно-східних земель і Волині можемо вважати за програну раз і назавжди. Український народ чисельно переважає польський народ, біологічно, як сільське населення, є від нього потужнішим, виявляє — як цього навчили останні десятиріччя — велику динамічність і вже не відмовиться від створення власної державності й цю державність прагнутиме творити всюди там, де має етнічну більшість, і перш за все на наших південно-східних землях, цьому П'ємонті українства. Як довго ще на наших південно-східних землях проживатимуть українці, так довго вони перебуватимуть під загрозою або Росії або України і в результаті будуть втрачені. Ці землі містять у собі один з істотних елементів нашого східного кордону, тобто так звану «збірну верховину», водороздільний вузол вод Дністра, Бугу і Прип'яті, які творять південну основу кордону, що спирається на півночі на другу таку основу — мінський вузол, в центрі на прип'ятські болота. Отже, втрата південної основи захитала б географічну структуру цього кордону і призвела б до відступу всього східного кордону аж на етнічні польські території, виштовхування Польщі з шляху Балтика — Чорне море, і тоді жодні територіальні надбання на півночі і на заході не зупинять зведення Польської Держави до ряду Литви чи Словаччини, оскільки Польща буде позбавлена історичного обґрунтування свого існування, тобто панування на Балтійсько-Понтійській платформі.
Тому, якщо ми не хочемо відмовитись від 3/5 своєї державної території, мусимо програму етнічного очищення наших південно-східних земель, включно з Волинню, провести повністю, без винятків.
Усе говорить про те, що цю програму можна буде реалізувати у порозумінні з Наддніпрянською Україною. Ідея Української держави, обмеженої від заходу Збручем, там не є новою, бо так розумів Україну Петлюра. Нинішня радянська Україна є буквально безлюдна. Спочатку її населення знищили голод і виселення до 1939 р., мільйони втратила під час війни на фронтах, голод, епідемії, радянські й німецькі розстріли довершили решту. Без перебільшення втрати населення України в період 1939–1943 рр. можна оцінити у 10 мільйонів. Якщо до цього додамо 2 мільйони поляків, які в процесі обміну переселились би у кордони Речі Посполитої, то матимемо картину збезлюднення наддніпрянських просторів. Тому новоутворена держава з радістю прийме своїх приблизно 5 мільйонів, з яких значна частина утворюватиме єдині кадри української інтелігенції.