Проте може виникнути думка про труднощі іншого характеру. Ось Польща під час війни зазнала таких самих втрат населення, як і Україна. То чи може вона добровільно позбутися ще 5 мільйонів населення? Відповідь на це є такою: 1. За ці 5 мільйонів ми отримаємо принаймні 2 мільйони поляків, може, певною мірою зрусифікованих або зрусичених, але у наступному поколінні цей наліт зникне. 2. Щодо значної кількості землі, якою держава володітиме, то на збезлюднені західні й східні околиці рине хвиля осадників з перенаселених донині територій Краківського, Келецького воєводств і т. д. Якщо у період 1923–1929 рр. Польща давала щорічний приріст населення до 1,6 %, то після забезпечення достатньою кількістю землі цей приріст після війни напевно досягне цієї величини і навіть стане більшим. Крім того, слід передбачити посилення рееміграції з Франції, Німеччини, Америки до польських міст і сіл, бо обидва середовища після війни матимуть значні можливості заведення господарства і заробітків.
Нарешті, треба рахуватися з претензіями іншого роду. Наприклад, гуманісти можуть мати сумніви, чи не суперечитиме ідеалам людяності й демократичним поглядам на світ виселення — за згодою чи без згоди населення, яке віками живе тут і звичне до певних умов життя і господарювання, а перш за все зв'язане традицією зі своєю батьківщиною. Безсумнівно, що ця акція може бути для низки осіб болісною, але тільки у першому поколінні. Тому треба врахувати, що це населення у Польщі ніколи не матиме почуття господаря, завжди вважатиме Польщу окупантом, тоді як переселення зробить його господарем у власній державі, а може, навіть у кращих економічних умовах. Коли після завершення військових дій перевлаштування світу буде відбуватись у тотальний спосіб sui generis з думкою про створення стерпних умов існування для низки поколінь, мусимо й вікову українську проблему розв'язати sub specie.
Технічний бік здійснення цієї програми повинен бути опрацьований і продуманий дуже детально. Прецеденти у формі переселення грецького населення після Першої світової війни вчать, що проблеми навіть такого масштабу технічно можна вирішувати зовсім задовільно і без образ із жодного боку.
Реалізація цієї програми очевидним чином раз і назавжди усунула б українську проблему з нашого внутрішньодержавного життя, а загроза ззовні для наших східних земель звелась би до якнайменших розмірів. З точки зору безпеки держави це рішення єдино правильне і відкриває Польщі великі перспективи всебічного розвитку.
Слабкою стороною цього рішення є неможливість передбачення стану справ, при якому встановлюватиметься мир у Європі. Бо реалізація нашої програми вимагає такого стану, при якому Польща могла б підтримати створення незалежної Наддніпрянської України і при якому Українська держава може бути проголошена. Це є очевидно можливим у випадку або повного розбиття, або дуже значного ослаблення Росії, такою мірою, що у рішеннях мирної конференції голос Росії не матиме жодного значення. Спостереження за воєнними подіями недвозначно виявляє, що 1) перебіг війни режисерують англосаксонські держави, 2) їхній вплив на перебіг війни виявляється перш за все у доведенні Німеччини, як і Росії, до такого ослаблення, причому їхніми власними силами, щоб внаслідок цього Англія і США могли б запровадити вигідний для них порядок речей. Ніхто, зрештою, не має ілюзій, що англосаксько-більшовицький альянс є щирим і що англосаксонські народи і держави, які уособлюють найвищий рівень капіталізму, можуть залежати від того, чи взагалі вони можуть допустити, щоб результатом їхніх зусиль були експансія комунізму і зростання російської потуги.
Ця нещирість альянсу яскраво виявляється, коли йдеться про другу сторону — більшовиків — у факті недосягнення зустрічі Сталіна і Рузвельта протягом двох років взаємної співпраці, незважаючи на зусилля з боку Рузвельта. Тому майже напевно, що військові дії в Європі припиняться лише тоді, коли всі європейські тоталітаризми будуть усунені від влади. Шанс, що мир встановлюватиметься за умов, коли Польща зможе реалізувати свої прагнення на сході, майже стовідсотковий.