Перший і третій пункти відпали несподівано швидко, бо після збройної атаки Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. радянський уряд був змушений укласти угоду і навіть «пакт дружби» з цим невизнаним ним еміграційним Польським Урядом, тим самим відступивши від свого першого пункту, що Польська Держава впала, а крім того, визнав недійсними всі свої договори з Німеччиною, і тим самим відпав третій пункт.
Але, підписуючи цей «пакт дружби», Радянський Союз не хотів відмовитись від своїх претензій на східні землі Польщі і протягом 1943 р. й на початку 1944 р. в низці офіційних та напівофіційних заяв чітко відновив ці претензії, спираючись на дві передумови: 1) твердження, що національна українська і білоруська меншості в Польщі утискувались, 2) плебісцит 1939 р. На початку 1944 р. введено нові мотиви: що у 1921 р. відмовились від цих земель за Ризьким договором, перебуваючи у вимушеній ситуаци, і, повертаючись до цього періоду, пропонують нам узяти за основу пропоновану майже у той самий час безстороннім англійським чинником так звану «лінію Керзона».
Кожний поляк розуміє, що ця справа має для нас і для нашого державного існування першорядне значення. Кожне польське серце б'ється частіше при думці про Львів і Вільно, а відповіддю на радянські претензії є одностайна позиція польського суспільства під гаслом «не віддамо сходу Польщі».
Зрозуміла річ, що цілість Речі Посполитої, як від сходу, так і від заходу, є кардинальним постулатом наших прагнень і нашої політики. Щоб поставити ці роздуми на реальні, практичні рейки, треба додати, що не віддамо добровільно наших земель і будемо захищати їх всіма силами як збройно, так і дипломатично, тому гаряче переконані, що не програємо цієї боротьби, але твердо повинні собі сказати, що ця справа є і буде предметом маневрів і боротьби, а звершення боротьби не можна передбачити. Гасло «не віддамо сходу Польщі» визначає нашу поведінку, але не від нас виключно залежить результат боротьби. Не хочемо відступити, але можемо бути до цього змушені.
Коли роздумуємо над цією справою, то можемо легко впасти у дві небажані, але такі типові для польського характеру крайності — дешевого оптимізму або другу крайність — безпідставного песимізму. Безпідставний оптимізм, ця типова польська безтурботність, що виявляється у знаменитому «якось воно буде», вважає, що нас тут не чекають серйозні труднощі, що проти нас не збираються серйозні сили, що наші сили, збройні чи духовні, легко справляться з труднощами. Це зовсім не так. Сьогодні, скажемо це відверто, ми втратили роль першорядного партнера, яким, на думку світу і нашу власну, були до серпня 1939 р., а роль першорядних партнерів сьогодні виконують Сполучені Штати Америки, Велика Британія і Радянський Союз. Але можемо легко перейти в іншу крайність, з крайнього оптимізму в крайній песимізм та приреченість і заздалегідь погодитися з поразкою у справі наших східних земель. Така постановка справи також неприпустима. Нагадаємо хоча б нашу ситуацію ще з 1916 р., коли тверезий аналіз не міг передбачити падіння всіх трьох загарбницьких держав і також можна було оцінити, що наші сили є просто ніякі у порівнянні з силами майбутнього переможця-загарбника. Тому ніколи не треба втрачати надії, слід мобілізувати всі сили народу для боротьби за його найбільші права. Але також треба наперед передбачити, що ця боротьба може бути гострою і важкою, а її результат значною мірою може залежати від нашої витривалості й сили характеру.
Не хочемо у даний момент робити детальні прогнози і передбачення, хочемо тільки ствердити, що ця справа вже перебуває у стадії високої напруги і що напруга ця не може розрядитися самочинно. Знаючи принципово позицію Радянського Союзу щодо польських проблем, можемо передбачити, що він відмовиться від своїх намірів лише тоді, коли це випливатиме з необхідності через реальне співвідношення сил. Безсумнівно, що момент реальної сили і доконаних фактів матиме вирішальне значення у спорі за наші східні землі. Може, однак, так статися, що у випадку повної рівності сил переможців цю справу вирішать дипломати. У кожному разі за нинішніх умов «війни нервів», тотальної пропаганди і т. д. не можна нехтувати дипломатичною діяльністю і пропагандистською підготовкою. У цій діяльності радянська сторона неодноразово проявила майстерність. У боротьбі за таку принципову для Польщі справу не можемо залишитися позаду.