Але якщо можуть бути розбіжності в оцінці німецької небезпеки, то вони не спостерігаються в оцінці нашого російського сусіда. Безсумнівно, будь-яка Росія, сталінська чи якась інша, буде небезпечною для нашого існування. Timeo Danaos et dona ferentes. Навіть якщо Росія ставитиметься до нас зовні якнайкраще, то скористається з будь-якої нагоди, щоб завдати нам смертельного удару. Життєві сили величезної Російської імперії не були до цього часу використані. Їх надзвичайно розвинув комунізм. Попри військові знищення, попри величезну втрату крові і попри можливість різних несподіванок, ці сили мають шанс для дальшого зміцнення. А хто має у руках козир сили, той завжди буде мати спокусу кинути той козир на стіл у відповідний момент.
Отже, маємо сусідів дуже великих і дуже потужних. Без сумніву, їх потуга значно б ослабла, якби ці держави розпались на складові частини. У проектах повоєнного облаштування Європи зондується розбиття Німеччини на кілька менших держав. Очевидно, що це було б для нас корисним, але скажімо собі відверто, що це не дасть значного ефекту. Такий поділ єдиного німецького організму, навіть при значних духовних і регіональних відмінностях, є за своєю природою штучною концепцією і такою, що не розрахована на тривале існування, особливо коли вона пропонується після безпосереднього об'єднання всього німецького народу у єдиній державі. Проте шанси на тривалість мав би поділ Російської імперії, яка не є єдиним національним організмом. Якби вона розпалась на кілька національних держав, то її велич на цьому б і завершилась. Найсерйозніше значення мав би відрив України, який завдав би смертельного удару російській потузі і величі.
Не думаємо, що перспективи поділу Російської імперії на національні держави є реальними уже в найближчому майбутньому. Для цього немає найістотнішої підстави, тобто відцентрової сили і державотворчої тенденції у зацікавлених народів. Комуністичний режим уже виховав людину нового типу, у якої доцентрова тенденція, прагнення залишатись у державній єдності з усією Російською імперією є значно сильнішими, ніж національні прагнення до встановлення своєї національної держави. Національні, сепаратистські тенденції були там планомірно і майже дощенту знищені. Проте у житті народів відбуваються поступова еволюція і хитання. Радянський Союз, безумовно, проходитиме подальшу еволюцію. Не можна виключити, що у майбутньому ця еволюція піде по лінії сепаратизму окремих народів.
Ми вже сказали, що поділ Російської імперії на складові частини був би для Польщі нечувано корисним. Але чи корисним було б утворення України? Чи не викликало б воно деструктивного впливу на нашу українську меншість, яка тоді вдвічі сильніше прагнутиме відірватись від Польської Держави, щоб приєднатись до своєї національної держави? Чи незалежна Україна не буде більшим злом від великої Росії, бо лише вона на повний голос підніме відносно нас територіальні претензії щодо наших південно-східних окраїн? Ми повинні відповісти собі на ці питання.
Не підлягає сумніву, що об'єднана Російська імперія повністю використовуватиме кожну кон'юнктурну можливість для претендування на наші східні землі. Царська Росія перед 1914 р. підготувала цілу пропагандистсько-політичну операцію, яка давала їй змогу заявити претензії до Червенських Земель, а під час окупації цієї землі у 1914–1915 рр. російський окупант поводився так, ніби мав уже там залишитись назавжди — і про це, зрештою, проголошував усьому світові. Відповідно зрежисована подорож царя Миколи II до Львова і Перемишля мала надати кінцевий акцент ствердженню, що ця земля навіки залишиться російською. На очах нашого покоління розігруються події Другої світової війни, які свідчать про розбурхання великої експансіоністської сили Російської імперії у напрямку анексії наших східних земель. Не можемо обдурювати себе: велика Росія завжди скористається будь-якою нагодою, щоб простягнути руку за цими територіями. У зовсім же іншій ситуації перебувала б Українська держава. Вона виникла б усупереч Росії, яка ніколи не вибачить їй відокремлення і яка завжди прагнутиме до повторного захоплення українських земель. Між Росією і Україною є спірні території, які за розміром і значенням у багато разів перевищують Червенську Землю і Волинь, якщо ці останні вважатимемо спірними польсько-українськими теренами. Проголошення незалежної України буде рівнозначне розпаленню польсько-російського антагонізму, і тому Україна потрапить у ситуацію, подібну до тієї, в яку потрапив Петлюра: буде хотіти мати безпечний тил з боку Польщі, а може, і визначиться, що тільки тісніший союз із Польщею може гарантувати їй безпеку. Отже, бачимо, що натиск України на наші південно-східні землі найправдоподібніше не виникав би і що Україна за прикладом Петлюри бажала б відмовитись від Червенської Землі і Волині, аби не ризикувати утворенням нашого союзу з обкраєною Росією проти України…