І як би тепер поводилась наша українська меншість у разі створення незалежної України за Збручем? Це буде залежати від двох моментів: 1) від ставлення Зазбручанської України до Польщі, 2) від ставлення Польської Держави до нашої української меншості. Якщо наша закордонна політика зможе привести до зближення з новою Українською державою, що зробити буде неважко, а наша внутрішня політика дасть нашим українцям можливість культурного, економічного і політичного розвитку в межах Польської Держави, то це вирішальним чином вплине на пацифікацію сепаратистських тенденцій наших українців. Найбільш ідейно і національно мислячі особистості переїдуть до нової Української держави, де матимуть надмір можливостей докласти своїх зусиль і де відсутність антипольських тенденцій остудить їхні гарячі голови, а особистості помірковані, опортуністичні, злидарі будуть проявляти лояльне ставлення до Польської Держави. Але одне треба сказати: у житті народів ніколи не можна приймати загальних передумов про лояльність національної меншини. У разі нового катаклізму і сприятливої кон'юнктури галицькі українці безсумнівно проявили б тенденцію до об'єднання з Наддніпрянською Україною, і на це нема ради. Чи дамо їм максимум прав, чи будемо проводити щодо них політику винищення, результат у загальних рисах буде однаковим. Різниця може полягати лише в тому, що при нашій політиці винищення ці українські тенденції будуть проявлятись у більш дикий і жорстокий спосіб.
Ті, хто вважає, що політика толерантності не заспокоїть українців, бо, коли отримають багато, захочуть дістати ще більше, нехай звернуть увагу на те, що коли буде існувати українська національна держава за Збручем, у ментальності і політиці українців мусить настати принциповий перелом. Провідні ідеї їхньої політики зазнають абсолютних змін. У гру ввійде новий чинник, тобто державний інтерес, інтерес їхньої молодої держави. Зіткнувшись ще раз із практичними проблемами влаштування свого державного життя, навчаться працювати конструктивно, навчаться мислити державними категоріями.
Усі ці роздуми мають ніби теоретичний характер, бо, як ми сказали, не бачимо у найближчій перспективі можливості відокремлення України від Росії. Мало того, не передбачуємо, щоб безпосередньо після нинішньої війни наша політика могла у якійсь формі підтримувати відцентрові тенденції у Радянському Союзі або щоб взагалі була спрямована проти Радянського Союзу. Отже, як бачимо, у цьому контексті перспективи відокремлення України від Росії є дуже далекими і, здається, малореальними. Але дійсність може скластись цілком інакше, ніж наші передбачення, і тоді вона не повинна застати нас зненацька. Тому мусимо дивитися далеко вперед і охоплювати широкий горизонт, а також робити передбачення і осмислення, які стосуються і далекого майбутнього. Ніколи не відомо, яким буде перебіг подій і чи кон'юнктура для тих чи інших рішень не виявиться реальнішою, ніж початково можна було передбачити. Отже, треба осмислити в цілому політичні проблеми і проробляти передбачення для різних варіантів, бо тільки такий всебічний аналіз окремих елементів дасть змогу нам обрати відповідну дорогу.
Роздуми щодо можливості розгрому Німеччини і Росії не приносять нам позитивних реальних перспектив. Не можемо на цьому будувати наше почуття безпеки. Доходимо до переконання, що мусимо і надалі рахуватися з наявністю двох потужних і особливо небезпечних сусідів. До 1918 р. нашою єдиною і найвищою метою було відновлення незалежності, вважаючи її найбільшим добром, а сьогодні вже знаємо, що незалежність сама по собі не гарантує вільного розвитку народу і не дає йому безпеки. Це пов'язане з тими інтегруючими течіями, про які мова йшла вище. На жаль, ми не належимо і, скажемо щиро, не маємо шансів належати у найближчому майбутньому до першорядних держав, які сьогодні відіграють і у найближчому майбутньому будуть відігравати вирішальну роль у формуванні життя інших більших чи менших держав. І для кожної з тих «більших і менших держав», а в кожному разі і для нас, хто залишається у такому грізному геополітичному становищі, є тільки дві дороги: або підпорядкуватись цілком одній великій державі, або створити якомога більшу федерацію менших держав, яким загрожує небезпека, і таким чином створити силу, що могла б протистояти претензіям великих держав.