Мусимо також — для уникнення принципової помилки в оцінці ситуації — враховувати часто дуже глибоку відмінність між різними верствами українського народу. Почуття національної відмінності, національних потреб, ставлення до Польської Держави — все це має у різних верствах українського суспільства дуже відмінні прояви, і в різних напрямках відбувається кристалізація цих понять. Одні тенденції розвитку мають ті всі поняття серед сільського населення, інші — серед інтелігенції. Один характер мають устремління української молоді, а інший — старшого, більш урівноваженого і більш критично налаштованого суспільства.
Важко також забувати про те, що навіть сама назва народу — український — в цілому не була перед війною повсюдно прийнята у цьому суспільстві, і певна група цього народу вживала свою стару назву: русин. Треба пам'ятати, що це була не лише проблема вживання того чи іншого слова, тієї чи іншої назви, бо різниця між українцями і русинами мала глибшу понятійно-ідеологічну основу. Нині, внаслідок військових дій і політики двох чергових окупантів, назва «українець» прийнята майже всюди, але було б передчасно вважати, що ідеологічні принципи, зв'язані з давнім поняттям русина, повністю зникли, тим більше, що з деяких територій Східної Малопольщі надходить інформація про певні ознаки відродження «староруського» руху.
Цю неоднорідність українського елементу в Польщі, різнорідність тенденцій, які панують у ньому, треба нам правильно оцінити і відповідно взяти до уваги, тим більше, що вона може бути фактором, який серйозно зменшує протистояння відцентровим тенденціям деяких націоналістичних українських чинників.
Однак найглибші відмінності — у характері, настроях і устремліннях українського населення у Польщі — зв'язані з територіальним розміщенням.
Внаслідок розмаїтої низки причин, у тому числі й історичних, на Південно-Східних Землях виник ряд окремих регіонів, які живуть своїм власним специфічним життям. Такими окремими регіонами є на цьому терені передусім Полісся, Волинь і Східна Малопольща, крім того, Східна Малопольща поєднує в собі також кілька територій, дуже різних за характером.
Населення Полісся має надзвичайно слабко розвинуте почуття національної приналежності. Боротьба білоруських, українських, а також російських впливів на цій території створювала вже перед війною значний понятійний хаос, так що визначення своєї національної приналежності як «тутешня» більшістю сільського населення на цій території при проведенні перепису населення у 1931 р. насправді найкраще відповідає справжньому стану справ.
Цей хаос поглибили ще чергові експерименти, здійснювані на населенні Полісся під час нинішньої війни. Під час радянської окупації більшість Полісся було приєднано до так званої Білорусі, і по-чиновницьки його мешканців перетворювали на білорусів.
Якою хисткою і сумнівною була «білоруськість» цієї території, найкраще засвідчує те, що наступний окупант, німецький, визнав за правильне у свою чергу приєднати більшість Полісся до так званого Рейхскомісаріату України. Отже, українізація тамтешнього населення відбувається на державному рівні.
Належить зауважити, що нинішня концепція, як і попередня, є фальшивою концепцією, яка не відповідає сутнісному національному обличчю тамтешнього населення. На Поліссі українці були і далі перебувають у незначній кількості, а місцеві українські «діячі» рекрутуються виключно з прибулого елементу. Немає жодних причин, щоб у майбутньому утримувати нинішній штучний стан. Полісся повинне у майбутньому утворювати, як це і було перед війною, окрему адміністративну одиницю, а державна політика, яка проводиться на цій території, має бути пристосована до її особливостей.
Також окрему відособлену цілісність являє собою Волинь. Українське населення на цій території становить безумовну більшість, яка дорівнює приблизно 70 %. Однак настрої і устремління цього населення дуже принципово відрізняються від настроїв українського населення у Східній Малопольщі. Відмінностей між одним і другим населенням є багато, виділимо лише дві — з політичної точки зору найбільш суттєві.
Перша з них — це різна релігія. Українське населення Волині визнає православ'я, тоді як українське населення Східної Малопольщі є греко-католицького обряду. За відомого впливу церкви і релігії на сільське населення належність протягом кількасот років українського населення Волині і Східної Малопольщі до двох різних церков вирила у психіці однієї й другої груп українців дуже глибокі, сягаючі меж витривалості, поділи. Цю відмінність дуже добре розуміє Шептицький, проводячи акцію «поєднання» православ'я з греко-католицькою церквою і висуваючи як один з перших аргументів на користь єднання застереження, що релігійний поділ між українським населенням Волині і Східної Малопольщі міг би призвести з часом до утворення двох різних народів.