Друга принципова відмінність між українським населенням Волині і Східної Малопольщі є зовсім різне ставлення одного і другого населення до крайнього, сепаратистського націоналізму, який представляла ОУН. Колискою ОУН і взагалі єдиною територією, на якій вона отримала ширші впливи, є Східна Малопольща. Звідти намагалась і намагається ОУН проникати на інші території, де проживає українське населення, у тому числі й на Волинь. Належить підкреслити, що вплив ОУН на Волині перед війною був зовсім мінімальним, та й нині, попри докладання значних зусиль, ОУН зустрічає на Волині значний опір. Населення Волині виявилось порівняно менш податливим, ніж населення Східної Малопольщі, до проголошуваних ОУН гасел. Воно належить до зовсім іншого психічного типу, ніж українське населення у Східній Малопольщі. Його інтереси є швидше регіональними волинськими інтересами, ніж загальноукраїнськими.
Також не можна оминути той факт, що населення Волині майже сто років перебувало під іншим поділом і зовсім іншим культурним впливом, ніж населення Східної Малопольщі, що не могло не вплинути на формування його окремішності.
Утримання у майбутньому Волині як повністю окремого адміністративного простору і застосування на його території принципово іншої національної політики, ніж на території Східної Малопольщі, є державною необхідністю і відповідає глибинним інтересам місцевого населення.
Східна Малопольща становить простір цілком відмінного характеру від інших територій, на яких проживає українське населення у Польщі. Вона розпадається на три регіони, зосереджені навколо трьох центральних осередків: Львова, Тернополя і Станіслава, що мають особливі якості як в економічному аспекті, так і з огляду на національний склад. Ці відмінності повинні враховуватись у майбутньому для збереження передвоєнного поділу на три воєводства.
Принципи національної політики щодо українців
Значна неоднорідність українського елементу в Польській Державі не змінює того факту (який, до речі, часто або перебільшується, або недооцінюється), що українське населення у кордонах Польської Держави мало вже перед війною значне почуття своєї національної ідентичності, яке у воєнний період зросло і викристалізувалось.
Це населення має у різних галузях свої власні національні потреби. Цей погляд при встановленні основ нашої національної політики не можна обминути або ним легковажити.
Одночасно не можна оминути того факту, що в українському суспільстві існують чинники цілком негативного ставлення до Польської Держави і вони отримали у деяких сферах українського населення значні впливи. До такого роду чинників Польська Держава не може бути толерантною.
Основою нашої політики стосовно українського населення повинна бути діяльність, яка не нищитиме біологічно український народ і не позбавлятиме його позитивних національних рис — що суперечило б віковій традиції і сучасним тенденціям польського народу — боронити державу від небезпеки, яка загрожує їй з боку відцентрових (ірредентичних) українських чинників, а з українського населення зробити повноправних, зацікавлених у розвитку і силі держави її громадян.
Постулат територіальної автономії та інших спеціальних адміністративних чи самоврядних відмінностей для українців у Польщі, як такий, що суперечить принципу єдності й згуртованості Польської Держави і водночас не знаходить підкріплення у реальному становищі на Східних Землях, належить повністю відкинути.
Ліквідація наслідків окупації
Нормалізація відносин на територіях проживання українського населення у Польщі, як і запровадження норм, які регулюють права і обов'язки українців у Польщі, мають проводитись після ліквідації наслідків окупації. Ця ліквідація повинна охоплювати у першу чергу такі галузі:
1. Польська Держава повинна докласти всіх зусиль, щоб польське населення, яке проживало на цих територіях перед війною й яке через військові дії чи їхні наслідки опинилося поза тими територіями, отримало можливість повернення у свої рідні краї.
2. Повернення польської державності на Східні Землі має повернути правопорядок і справедливість.