І цю проблему в надзвичайно важких нинішніх умовах мусимо розв'язати. А оскільки вона стоїть перед нами не віднині, спробуємо глянути на неї у певному історичному аспекті.
II. Історія східної проблеми
1. Шляхетська Польща
Висновок, що перед Польщею стоїть східна проблема, ні для кого не є несподіванкою. Це є вічне у польській політиці питання.
Відтоді як польський король надщербив свій меч на воротах Києва, коли татарські, литовські чи російські загони доходили до Сілезії, Плоцька, Сохачева, Ловіча, Любліна, Завіхостя, Сандомира, Турська — постійно стоїмо перед східною проблемою.
Ми намагались її вирішити. Наша історія і досвід у цій сфері надзвичайно багаті. Досить простежити діяльність хоча б тільки Казимира Великого, щоб переконатись, скільки невтомних, але завжди впертих зусиль уклав цей П'яст у східну політику, у підготовку ґрунту для Ягелла і Зигмунта Августа. І що можна сказати про нашу давню східну політику? Можна стверджувати, що поки були стосовно Сходу в нападі, доти ми керувались правильною політичною ідеєю, до того часу були великою державою, згуртованою зсередини. Досить сказати, що у часи найбільшого розквіту нашої державності, у другій половині XVI століття, Польща простягалася на просторі близько мільйона двісті тисяч квадратних кілометрів. Тобто це була держава, у три рази більша, ніж Польща перед вереснем, у два рази більша, ніж Німеччина, у чотири рази більша за Італію. Намалюймо таку державу в Європі у день 1 вересня і задумаймось, які це має політичні наслідки.
Але не тільки територія тієї великої Польщі є вражаючою. Її внутрішня згуртованість була не менш показовою. Поляки на розлогих просторах Ягеллонської Речі Посполитої відносно населення краю становили, напевно, не більший відсоток, ніж нині. Проте внутрішнього національного конфлікту тоді не було. Ми змогли ставлення поляків до інших народів Речі Посполитої вирішити правильно відповідно до тодішнього розуміння.
А яким був наслідок тодішньої політики?
Ось коли Ягелло йшов у 1410 р. під Грюнвальд, з ним слухняно і вірно йшли всі зацікавлені народи з Балтійсько-Чорноморського міжмор'я. І на Грюнвальдському полі битви знаходимо поряд з польськими литовські й руські кості. У світлі такого минулого яким же безнадійно відособленим був польський народ у вересні 1939 р. в новому польсько-німецькому конфлікті. Зіставлення цих двох фактів є символом нашого політичного падіння.
То за яким політичним рецептом була змонтована велика Польща XVI століття?
Аби створити таку державу, перш за все потрібна активність, політична наступальність. Литовські чи руські загони доходили до Плоцька, Ловіча, Сохачева, Любліна, Завіхостя. Чи треба нагадувати, що ці загони позначали свій шлях кров'ю чоловіків, жінок і дітей, пожежами, спустошеннями, захопленнями полонених? Вони збуджували почуття ненависті, провокували на відповідь, яка напевно була не менш кривавою. Але тогочасні польські політики не замикались у комплексі ненависті й відплати. Змогли піднятись над цією атмосферою. Взялися за вперті, неодноразові, послідовні спроби розрядити цей віками зростаючий конфлікт. Вони змогли дійти до порозуміння з учорашніми смертельними ворогами: Литвою і Руссю.
Для створення тогочасної великої Польщі потрібно було зібрати її на ґрунті відповідної політичної ідеї. І польські державні мужі знайшли цю, відповідну для тогочасного розуміння, ідею. Вони бачили на сході світ, який за стилем життя дуже відрізнявся від польського уявлення. Бачили там руських і литовських князів та бояр, їхні мовні, звичаєві, культурні і релігійні особливості. Польський народ був тоді занадто великим і занадто свідомим власної сили, щоб такі особливості могли його непокоїти чи вражати, хоча злої крові напевно не бракувало. Польща несла на схід елементи культури, свободи і добробуту. Безкорисливо, за відомим принципом, як вільний з вільним, як рівний з рівним. Ця вільнодумна політична ідея, обмежена, очевидно, рамками шляхти і можновладців, бо тільки з цих верств у ті часи складалося офіційне суспільство, об'єднувала між собою різні й такі відмінні народи давньої Речі Посполитої. Ця ідея була основою великої
Польщі XVI століття.
У державній політиці ніколи не можна спочивати на лаврах. Той, хто втомився, повинен відійти і допустити до влади нові, свіжі й здорові сили.
Станіслав Віткевич у четвертому розділі своєї праці про Матейка пише, що унія була справою шляхти. Народ у ній не брав участі. І це правда. Литовський, руський і навіть польський народи не були втягнуті в орбіту ідеї польської державності. Але це не вина творців унії. Вони повинні були б піднятись високо над рівнем тодішнього уявлення, якби хотіли це зробити. Але факт є реальним. Вплив унії на чужих можновладців і шляхту був таким, що названі елементи полонізувались, не відмовляючись, зрештою, від своєї національності[20].