3. Період 1918–1939 рр.
Кінець великої війни, організація післявоєнної Європи поставили нашу східну політику в дуже складне становище. У результаті тієї війни велику перемогу отримала демократична ідея самовизначення народів. Завдяки тріумфу цієї ідеї на просторах між Німеччиною і Росією біля Польщі виникла низка нових держав: Чехословаччина, Угорщина, Латвія, Естонія, Фінляндія. Світ вивчав етнографічні карти центрально-східної Європи, влаштовував плебісцити, але світ нічого або майже нічого вже не знав про наше ягеллонське минуле, нашу місію на сході. Світ західних демократій бачив в українцях і литовцях народи, які колись перебували під гнітом польського панування, а сьогодні виборюють собі право на незалежне існування. У цьому світі до нас не було симпатії. І все це проходило перед очима нинішнього покоління. І це не потрібно доводити. Наша кампанія на сході розглядалась доволі неприхильно, як ознака польського імперіалізму. Різні лорди, розглядаючи етнографічну мапу Європи, пропонували нам різні лінії, які існують до цього часу.
Але це не найважливіше, що думали про нашу східну політику у світі.
Важливішим є те, що Польща, яка відроджувалась, сама не мала якоїсь продуманої концепції своєї східної політики. Були такі, що із здивуванням, може вперше, дивились на етнографічні карти давньої Польщі і дивувались, чому на сході давньої Речі Посполитої такий малий відсоток поляків. Вони з цього зрештою не зробили жодних висновків. Були й такі, хто у нашій минувшині бачив тільки факт ополячення вищих прошарків чужоплемінних окраїнних народів. Їм здавалося, що тільки для того і була здійснена унія. Вони намагались відбудувати Річ Посполиту зразка 1773 р. Вигадувані на сінкевичівській «Трилогії», вони сприймали українців і литовців лише як бунтівних селян, яких вдасться втихомирити твердими методами, як це вдалося зробити у минулому стосовно до верхніх прошарків цих самих народів (підкреслення моє. — М С.). Були, зрештою, і такі (і їх було чи не найменше), що у нашій давній політиці бачилй перш за все ідею свободи, тож схильні були погодитися з незалежністю цих народів, які давніше про неї мріяли, за неї боролись, і створити на землях давньої Речі Посполитої, а може і з порушенням кордонів на сході, велику федерацію.
У таких ось ідеологічних умовах починалась у 1918 р. нова Польща. А яким був подальший перебіг подій? Після боїв з українцями за Львів і Східну Малопольщу уклали з ними угоду. Пішли на Київ для реалізації далекосяжних польсько-українських планів, щоб нарешті підписати мир не тільки з Росією, але й із Радянською Україною (!) — мир на основі територіального компромісу, внаслідок якого і українці, і білоруси опинилися по обидва боки нового кордону
І народилася ця Польща під знаком польсько-російського компромісу щодо розчленування України і Білорусі та глибокого внутрішнього конфлікту з великою кількістю слов'янських меншостей, а перш за все з українцями. Не могла вона бути, звичайно, і внутрішньо сконсолідованою і згуртованою. Можливо, що за умов 1918, 1919 чи 1920 років нічого більше практично не можна було досягнути. Не всі політичні запити досяжні за життя одного покоління. Але політичну ідею треба мати завжди і не раз її треба протягом століть вперто і послідовно реалізовувати. Проте з огляду на практичні наші політичні дії в 1918–1920 рр. важко встановити, якою була ідея нашої східної політики.
Мав її, напевно, Пілсудський, коли уклав договір з Петлюрою, коли йшов на Київ, але, очевидно, полишив її після невдачі київського походу. Пізніше вже не видно було слідів ідеї ні стосовно до України, ні Литви. На очах усього спостерігаючого світу ми борсались безглуздо і безвольно між угодовством Юзевського і системою пацифікації: руйнування церков, навернення православних через військо у католицизм, виселення КОПом з прикордонної смуги, творення союзів сільської шляхти і т. д. Чи треба нагадувати, що така хистка політика була безнадійною? (Підкреслення моє. — М. С.). Вона нікого не задовольняла, нічого не будила, а на міжнародній арені, де за нею уважно спостерігали, викликала недовіру, небажання і зневагу і то тим більше, чим більше намагались подавати себе потужною державою.
III. Нинішня військова дійсність
Погляньмо тепер, як виглядає східна проблема на тлі війни, що триває. У вересні 1939 р. ми пішли на війну проти Німеччини без сумнівів і вагань, бо це була свята війна з німцями. Навіть вибачили тодішньому уряду, що вів нас на війну проти держави, з якою без упевненості жили протягом останніх років перед війною у показній згоді. Ми не турбувались, що йдемо на цю війну зовсім самотні, без союзників. Бо внаслідок нашої дивакуватої політики всі наші сусіди ставились до нас із недовірою і неприязню. Ми програли, щоправда, вересневу кампанію, але не капітулювали і проводимо разом з союзниками ту війну, яка, безсумнівно, завершиться нашою спільною перемогою. Наше політичне становище, однак, залишається складним. Воюємо з німцями за наше незалежне існування і справедливий кордон на сході. За ці цілі боремося разом з усіма нашими союзниками. Можемо вірити, що перемога над Німеччиною забезпечить наші політичні запити на заході. Ця справа здається досить простою. Інакше виглядає на сході. Росія є союзником наших союзників, а одночасно висуває претензії до наших великих східних територій.