Так звана українська інтелігенція у своїй масі живе, працює і мислить безпосередньо разом з селом, з ним органічно зв'язана своїм власним буттям і у своїй масі є першим або щонайбільше другим її поколінням і, що найважливіше, не залишила цього села, як це у нас майже завжди відбувається, а залишається з цим селом у кревних і дружніх зв'язках і з розвитком села пов'язує своє існування, своє матеріальне (кооперативи, нотаріуси, судді, священики, адвокати, вчителі, лікарі) і політичне становище. Після закінчення навчання молодь у значній кількості повертається на село або у сусіднє містечко і переважно залишається у своєму регіоні народження як директор магазину, молочарні, лікар, адвокат і т.ін., становлячи, на відміну від того, що відбувається у польському суспільстві, і надалі з селом єдине і міцне утворення. Вона не соромиться свого села і з вищих чи матеріальних мотивів залишається зі своїм селом у єдиному зв'язку. Це незаперечний факт. З іншого боку, селянин і село, випускаючи зі свого лона новостворену інтелігенцію, має почуття повного порозуміння з нею і, безпосередньо працюючи з нею економічно та політично й проживаючи з нею в родині, має з нею значно сильніше почуття спільності, ніж те, яке спостерігається у суспільствах, де інтелігенція формувалася століттями і вже становить окрему верству, яка давно відірвалася від села, живе своїм власним життям поза селом, навіть більше — забирає від села і всотує те, що воно, як нову інтелігенцію, відкидає.
З описаного вище узагальнення заходів і взаємодії інтелігенції, що є провідником політики до всієї селянської маси, треба ствердити, що ця селянська маса не є темним елементом, а очевидно політично досвідченою і свідомою, живе своїм політичним життям, розуміє своїх провідників, прислухається до них і вірить їм навіть тоді, коли віддавала свої голоси для поліпшення виборчої статистики ББВР-го староства. Селянська маса, особливо у центральних повітах, отже показових, є національно свідомою, прагне незалежності, працює на цю незалежність і у своїх прагненнях не вагалась у 1918 р. й не завагається при найпершому випадку свідомо й без сумнівів пожертвувати свою кров і на те чекає.
Ця маса, зазнавши розчарування у своїх сподіваннях, може мати хвилі сумнівів — депресії (після 1918–1919 р.), послаблення ритму, після яких доволі швидко оговтується (різанина і підпали), але думати, що її можна повернути назад і викреслити з пам'яті ці 70 років німецької і польської праці над тим, щоб її довести до цього стану, а тепер вважати, що її можна повернути в рамки стайні й хліва і змушувати назавжди викреслити з пам'яті це, безсумнівно, велике досягнення кожного народу, яким є боротьба за незалежність, це означає не бачити дійсності й уже не поринати в ілюзії, а безтямно блукати в політиці.
За Єдину Незалежну Українську Державу Свободу Народам — Свободу Людині
ДО УКРАЇНЦІВ В УСТАНОВАХ І ПОЛІЦІЇ
З огляду на створену німцями політичну ситуацію, яка може позбавити Український Народ інтелігенції і керівників, ОУН наказує: негайно залишити свої попередні посади і, зв'язавшись з ОУН, зникнути у місцевості. Хто до 15.4 ц.р. не залишить своєї посади і не порозуміється у цій справі, буде покараний у революційному порядку. 4.4.1943 р.
Слава Україні — Героям слава/ Ярослав Чорноморець
За Єдину Незалежну
Українську Державу
Свободу Народам — Свободу Людині
ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИ СВОЇ ПОСАДИ І ПЕРЕБУВАЮТЬ ДОВІЛЬНО НА ТЕРИТОРІЇ
Вважається, що багато українців, які залишили поліцію і установи, не зв'язалися з ОУН і спокійно сидять вдома або перебувають довільно на території, не розуміючи серйозності моменту. Тому ОУН наказує:
Всі українці, які залишили поліцію і перебувають на території довільно, повинні негайно зв'язатись з ОУН і підпорядкуватись його наказам, бо 20.IV. 1943 всі, хто перебуває на території довільно, будуть схоплені і розстріляні як дезертири. 54.1943 р.
Слава Україні — Героям слава!
Ярослав Чорноморець, окружний провідник ОУН
ДО ВОЛИНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
Останні тижні принесли населенню Волині, змученому війною і окупацією, нові болісні потрясіння і страждання. Українська поліція, організована гітлерівськими окупантами з допомогою українських прислужників зі Східної Малопольщі, збунтувалась і пішла в ліс. Формально це відбулося за наказом таємної бандерівської організації, яка таким чином ніби хоче перед наближенням кінця війни відкупитися і стерти свої гріхи попереднього прислужування німецьким окупантам. Висуваючи гасла незалежності України, бандерівці закликають українське населення, особливо молодь, залишати свої домівки і приходити до них у ліси. Свавільні, натреновані на вбивствах і грабунках євреїв, поліцейсько-бандерівські банди і співдіючі з ними банди Тараса Бульби свою нинішню діяльність спрямували у першу чергу проти спокійного і беззахисного польського населення, скоїли щодо нього низку звірячих вбивств і грабунків. Жертвами злочинних банд стали польські родини разом з дітьми і стариками. Є випадки мордування цілих польських поселень, де у звірячий спосіб знущались із беззбройних, палили і грабували рештки приватного майна. До цього часу жертвами злочинства стали тисячі осіб. Ґвалтування і вбивства в окремих місцевостях продовжуються.