Спочатку у нас повинна настати взаємна лояльність у спілкуванні двох національностей як у приватних товариських стосунках, так і в публічних виступах у пресі, на зборах і в літературі. Доброзичливими, принаймні по-товариському коректними, повинні бути висловлювані оцінки людей іншої національності, бо ніщо так не отруює стосунків між поляками і русинами, як взаємні злостиві, ущипливі жарти і насмішки, як брутальні й сповнені ненависті принизливі слова і лайка, висловлювані при найпершій можливості і часто у стані безпідставного роздратування. Польське суспільство повинно тут проявити ініціативу і багато доброї волі, щоб створити платформу здорового і справедливого співіснування. Це буде поверненням до колишніх давніх стосунків, які поєднували обидва народи від початку історичних часів, а може і ще раніше.
Дотримання греко-католицьким духовенством целібату може спричинитись значною мірою до вирівнювання відносин між двома віровизнаннями разом з необхідним переходом греко-католиками до спільного відзначення свят за грегоріанським календарем.
Не можемо також відступити від принципового постулату повернення майнового стану польського народу у цьому регіоні до стану перед загарбанням окупаційними державами. Це б підважувало засади елементарної справедливості, якби гноблення і приниження польського населення окупантами на користь руського населення могло бути санкціоноване Польською Державою.
Самоврядування у наших південно-східних воєводствах не може служити для ізоляції однієї групи населення від іншої з метою її усунення від економічного життя і державної служби на спільній території. Державна мова не може цілеспрямовано усуватись зі шкіл, установ і щоденного життя як зайва. Неможливо, щоб держава толерантно ставилась до шкіл, які б не забезпечували достатнього знання державної мови, у яких громадянське виховання легковажилось би, або навіть саботувалось, чи деформувалось, у яких вивчення історії Польщі проводилось би в дусі, ворожому народу і державі.
Як освіта, так і самоврядування повинні підлягати контролю держави, котра повинна бути впевненою, що вони розвиваються у рамках, які відповідають її інтересам.
Професійна і вища школа, а перш за все університет і політехніка, повинні бути не окремими для поляків і українців, а спільними для обох народів, це означає, що частина професорів повинна викладати польською мовою, а частина руською (українською). Це забезпечить представникам обох народів не тільки рівний старт у житті, але й призвичаїть їх до співпраці і повністю забезпечить однакову професійну підготовку.
Поділ господарських самоврядних інституцій на польські і українські також неможливий. Такий поділ був би підтримкою сепаратистських тенденцій українського націоналізму і підготовкою відриву цих регіонів від Польської Держави. І так через чисельну перевагу руське населення буде мати всі можливості розширити свою перевагу над польським населенням, тому треба по можливості забезпечити його відданість державі постійним спілкуванням з польським населенням і працею для спільного добра.
Цілком зрозуміло, що земельна реформа, яка повинна бути проведена згодом, буде принциповою проблемою загальної економічної політики, здійснюваної державою в інтересах планової перебудови всього устрою держави, її суспільного і економічного життя відповідно до нових умов життя Європи, особливо центральної Європи.
В кінці треба зазначити, що вся справа надзвичайно залежить від поведінки руського населення, яке вважає себе частиною українського народу, стосовно до польського народу і держави у найближчий період вирішення долі обох народів, від того, власне, чи переважить в українців переконання, що краще їм є і буде в майбутньому разом з Польщею, ніж поза нею і проти неї.
Додаток 17
[ТЕЗИ ВІДОЗВИ ДО УКРАЇНЦІВ І БІЛОРУСІВ]
З огляду на складність становища, керуючись турботою про добро держави, забезпечення її кордонів і спокою на Східних Землях, вважаємо за необхідне, щоб Уряд і Національна Рада у Лондоні та крайові діячі розпочали енергійну запобіжну боротьбу проти збройних дій українців і білорусів, спрямованих на захоплення влади на Східних Землях у свої руки з надією на досягнення незалежності на основі Атлантичної декларації, коли, по суті, вибух збройного польсько-українського і польсько-білоруського конфліктів викликав би збройну інтервенцію СРСР, якій ми не можемо ефективно протидіяти через складність завдань на заході і численність радянських військ. Зокрема, вважаємо за необхідне: