Намагаючись знайти у цій суперечності число, найближче до істини, я постарався вирахувати, скільки в описаних випадках загинуло людей, застосовуючи середню величину в усіх загальних визначеннях: кілька = 5, кільканадцять =15, родина = 4 особи, купка =10 осіб, колонія = 30 осіб (польські поселення на Волині не були великими) і т. д. Результати, звичайно приблизні, показує без округлень табл. 1. Вони є наближеними до підрахунків авторів книги, і в цілому я не оспорюю, що істина на моєму боці. Різниця могла виникнути через використання в окремих випадках іншої середньої величини.
| Повіт | Власний підрахунок | Підрахунок авторів | На думку авторів |
| Дубненський | 1122 | 1900 | 6800 |
| Горохівський | 2086 | 2400 | 4200 |
| Костопільський | 3828 | 4400 | 7000 |
| Ковельський | 2707 | 3350 | 7300 |
| Кременецький | 2862 | 3000 | 5100 |
| Любомльський | 1530 | 1856 | 1900 |
| Луцький | 3713 | 4000 | 11300 |
| Рівненський | 1218 | 1000 | 7400 |
| Сарненський | 771 | 1400 | 6100 |
| Володимирський | 4556 | 6500 | 8000 |
| Здолбунівський | 684 | 500 | 3600 |
| Волинське воєводство | 25077 | 30306 | 68700 |
Відхилення від числа 25–30 тисяч жертв можуть йти в обох напрямках, як у плюс, так і в мінус. Твердження авторів, що їх було вдвічі (на 55 %) більше, залишається голослівним. «Не думаємо, — читаємо на сторінці 159, — щоб поза нашою увагою залишились інші такого роду великі масові різанини (то звідки кількість 68 тисяч?), але ми глибоко переконані, що не врахували багато місцевостей, у яких населення було повністю винищене, до останньої людини, і зараз нема свідків цих подій». Чи таких місцевостей могло бути багато? Якщо на місці нікого не залишилося, то бачили сусіди.
Подивимося тепер відхилення у мінус. У книжці наводиться велика кількість випадків злочинів УПА, селян і українських націоналістів, проте у донесеннях представника уряду по краю, які писались «по гарячих слідах», нема мови про ці злочини. Очевидно, що до боротьби чи різанини ніхто не надягав білих рукавичок, але пережите, описане через десятки років, безсумнівно, розрослось як щодо кількості, так і драматизму. І якби пан В. Семашко не боявся допустити дослідників до розповідей, які знаходяться в архіві (іншого автора книги, Ю. Туровського, вже немає в живих), то можна припускати, що баланс волинських жертв наблизився б до радянських оцінок — 20 тисяч.
Другий мінус — це обтяження українського рахунку жертвами німецьких акцій. Ось приклад перекручення дійсності: «Грудень 1943 р., — пишуть Ю. Туровський і В. Семашко[15], — село Германівка Ківерцівської гміни Луцького повіту. Українська поліція разом з німцями оточила Германівку і замордувала 52 особи польської національності за співпрацю з радянськими партизанами». Інакше висвітлює цей факт В. Романовський: «28 грудня 1943 р. німці спалили ціле село, вбивши 52 особи, у тому числі 2 радянських партизанів». І додає: «У зведенні рахунків за перевагу над супротивником поляки не мали боргу ні перед ким. Якщо вдавалось їм інколи знищити німецький патруль, то приписували це українцям. Німці не могли передбачити, що діяльністю добродушних лісових мешканців керують досвідчені організатори диверсій з польських офіцерських шкіл у краю і з Великобританії…»[16]