З часом коло нащадків Мешка на Холмщині збільшувалось. Це видно з доповіді[20] на згадуваній конференції, де наводяться дві таблиці з двох праць: «Огляд Люблінської губернії за 1904 рік» і С. Дзевульський. Статистика населення Любельської і Седлецької губерній з огляду на проект створення Холмської губернії, що відповідає стану на 1.01.1906 року. Якщо ці таблиці об'єднаємо, то результат буде таким:
| Віросповідання населення | Кількість за оглядом | Процент за оглядом | Процент за статистикою |
| Православного | 72 866 | 41,3 | 33,5 |
| Католицького | 54 906 | 31,1 | 40,5 |
| Протестантського | 30 105 | 17,0 | 15,5 |
| Іудейського | 16 512 | 10,6 | 10,5 |
Проминемо той факт, що польське джерело зазначило процентну перевагу католиків, не підтверджуючи її даними про кількість мешканців. Важливішим є дещо інше: там, де після двох століть окупації була раптом аж одна латинська парафія у повіті, після п'яти віків католики почали становити більшість. Необов'язково навіть прийшлу; саме царська політика в останній період призвела до того, що 200 тисяч українських уніатів з Холмщини перейшли у латинський обряд. Полонізації Холмсбкої землі прислужились обидва окупанти.
Подальший процес відбувався швидше. У XX столітті тих автохтонів, що залишились, ліквідували протягом 40 років. Але це вже було століття не якоїсь там пари й електрики, а блискавичного технічного поступу, коли поряд із сучасним зв'язком опинилась скорострільна зброя, яку підкидали партизанам літаками за вказівками лондонського уряду. «Русскому православному насєлєнію» спочатку прислужились царські опікуни під час Першої світової війни, розкидаючи його на величезних просторах імперії і очищаючи територію для сусідів, які залишились на місці, а ті, у свою чергу, довершували справу. Спочатку силами війська і поліції знищили основу народу — церкву, а потім, під час Другої світової війни, визначили «спеців» — 700 чи 800 партизанів «Рися»-Басая — для знищення решти, тих недобитих у період «непорушного союзу».
Метою було винищення автохтонів. Силами власних лісових підрозділів, «Народного» Війська Польського, КБВ, МО, ВОП. У союзі з радянськими партизанами, до спілки з німецькою поліцією…
Але про це на «науковій» конференції у 1959 році ніхто не говорив. І ніхто з польських істориків не згадує про існування запису[21], який подає таку версію заснування Холма:
«Згідно з Божою волею місто Холм було збудоване так. (…) Одного разу під час полювання Данило побачив гарно залісені місця, оточені довкола полем, і запитав тамтешніх людей: «Як це місце називається?» І йому відповіли: «Холм є його ім'я». Уподобавши це місцеу вирішив збудувати там містечко. І дав Богу обіцянку збудувати церкву на його честь.
І збудував містечко, але, побачивши, що Бог йому допомагає і святий Іоанн також, збудував місто, яке не змогли взяти татари у той час, коли Батий захопив усю Руську землю. Тоді й церкву святої Трійці спалено і наново побудовано».
Наслідки облуди
Польська історіографія постійно так препарувалася, щоб показати польські права майже на всю Україну, але цього неможливо було зробити без брехні. Український дослідник Я. Дашкевич[22]викриває низку таких обманів, водночас підкреслюючи, що вони часто просто суперечать здоровому глузду, не кажучи вже про загострення стосунків.
«Починаючи від середини XIV століття, — пише львівський історик, — Польща постійно проводила імперіалістичну політику, міняючи гасла типу «від моря до моря» та «вогнем і мечем». Творцем цієї ідеології був історик Марцін Кромер (1512–1589), який твердив, що більша частина Русі, а саме Поділля (яке нібито тягнеться до Чорного моря чи — згідно з іншими польськими істориками XVI століття — навіть до Азовського моря і Дону) і Полісся віками належали Польщі, а отримала вона цю землю від сцито-сарматських язигів. Пізніше ці землі від Польщі були забрані одного разу і вдруге, поки не було повернуто на основі Любельськоїунії. І так насправді записано у документі унії, що ці території «повертаються до Польщі». Фальшування залишило сліди до нинішнього дня: у шкільному історичному атласі Молдавське Господарство між Поділлям і Чорним морем показано трохи яснішим кольором від Поділля і Галичини, які належали до Польщі, — з анотацією «вільно зв'язане з Короною», хоча нога польського солдата на берег Чорного моря ніколи не ступала».
20
Albin Koprukowniak. Rewolucja 1905 roku w powiecie chełmskim // Ziemia Chełmska. — Lublin, 1961. — S. 103 (Матеріали наукової конференції істориків, яка відбулась у Холмі 21 червня 1959 року).
21
Це фрагмент Галицько-Волинської Хроніки: Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К, 1989. — С. 392.
22
Ярослав Дашкевич. Для кого дорога у нікуди? Про польсько-українські відносини у минулому та сучасності // Україна — наука і культура. — К., 1993. — № 26–27. — С. 53–73.