Выбрать главу

Подорожуючи від села до села, Крижановський проїхав усе Підляшшя і всюди побачив ту саму картину: смерть народу. Не фізичну, бо заселеність території не змінювалась, а національну — країна втрачала десятки і сотні тисяч людей, які разом з переходом до латинського обряду поривали всякий зв'язок зі своїм народом і навіть ставали його затятими ворогами.

Коли людина помре і потрапить у могилу, то залишає після себе більш-менш виразний слід. Принаймні у людській пам'яті. Ці сліди знайшов і Крижановський на своєму шляху, який розпочався на околицях Підляшшя, Луковської Землі і старого Мазовша. Це був прикметник руський, руська, руське у назвах місцевостей.

Тобто Руське Село, у якому нема жодного русина, бо всі мешканці (177 осіб) давно вже прийняли латинський обряд, розмовляють тільки польською і називають себе поляками. Недалеко звідти Руська Воля, у якій ще є приблизно 60 уніатів, а 493 католики не хочуть згадувати про свое походження. На північ від Соколова і Венгрова лежить містечко Kocie Руський, у якому нема жодної руської душі. Село Бучин Руський — так само. Мокободи — це містечко, де була церква, при якій православний священик Хребтович заснував «на вічні часи» школу, що було задокументовано в акті від 1513 року, написаному по-руськи. Крижановський зустрів тут лише католиків-поляків, жодного «руського». Далі Руська Кам'янка — 7 уніатів і 245 католиків, Савиці Руські — 18 уніатів і 238 католиків.

Загалом на тих околицях Підляшшя, де міста (Косів, Соколів) і села були заселені головним чином «руським» населенням, Крижановський зустрів 81 місцевість з уніатами, з них у парафії Чеканів біля Соколова було їх 35, в Руських Савицях 36, а в 49 місцевостях вже менше десяти, переважно по одній, дві або три особи. Тільки у восьми місцевостях уніатів було трохи більше, ніж католиків.

Біля Седлець розташоване містечко Морди. Крижановський бачив місце, де була спалена понад сто років тому, в 1773 році, парафіяльна уніатська церква. Ніхто її не відбудовує, бо від 1820 року в містечку вже нема жодного уніата, а поляки-католики будують костел з вівтарем на схід. Зі звички, як у церкві. Неподалік Бугу розташоване містечко Константинів (нині село) — церква є, але нема жодного уніата. В Лосицях у 1839–1864 роках латинізувалося приблизно 400 осіб. Це вже поляки — протестують проти закриття царською владою місцевої польської школи. Подібна ситуація спостерігається у Янові, Межиречі, Соколові, Кодні, Білій, у всіх більших містечках Підляшшя. У Білій під час заворушень і антиросійської демонстрації в католицтво перейшло приблизно 50 осіб. Уніатська церква у містечку Радзинь має ще 5 вірних, у трохи більшому Парчеві — сім. Ці свіжоспечені поляки-патріоти ставляться до своєї рідної мови гірше, ніж споконвічні поляки.

Загарбник не встиг ще повністю покатоличити і сполонізувати селян і міщан. Щоправда, сільське населення майже не встає з колін, так само молиться і б'є себе в груди, «лежить хрестом» на католицький зразок, збільшує присутність на латинських відпустах. Але одночасно твердо вимовляє свою назву русин і скоса поглядає на поляка як на свого ворога, який думає про перетягування його у свою віру і до свого народу. Це неважливо, що завжди буде ганебне надбання, за яке не подають руки, важливим є здобуття душі, додаткової овечки до стада. Село продовжує шанувати Покрову, Юрія, Онуфрія, Дмитра, а не Антонія, Міхала, Мацея, Станіслава, Марціна, Боже Тіло.

Наступне століття не поскупилося на страждання новим нащадкам розіп'ятого Підляшшя. Але завдяки вродженому консерватизму пращурів чи, коли хочете, героїзму народу протримались ще на землі предків аж до акції «Вісла». Лише ця варварська операція вирвала з рідної землі руське коріння підляського автохтона. Нібито за співпрацю з Українською Повстанською Армією. Тією, яка заважала вириванню коріння.

Проте якісь рештки цього коріння у надбужанському ґрунті залишились. Бо вже видно на поверхні молоді, зелені пагони. Не дуже численні, але є. Розростуться напевно, але наскільки міцно — покаже майбутнє.

Холмщина в облудній історіографії

Обговорюючи давню історію Підляшшя, ми навели висновки Александра Яблоновського, одного з тих науковців, які відтворюють історичні процеси згідно з історичною правдою. Але є коло істориків, які намагаються інтерпретувати минуле відповідно до потреб. І тоді в історії з'являється момент облуди, який рано чи пізно створює скрутне становище. Цей процес показово відбитий в історії Холмщини, має у польському історичному письменстві глибоке коріння, яке сягає початків польської держави.