Прикладом такого процесу є коротенька, в одне речення, нотатка Нестора у «Повісті минулих літ» про похід Володимира на ляхів у 981 році і захоплення Червенських Гродів. Вона зробила у польській історіографії карколомну політичну кар'єру. І ось коли минуло багато століть, історики прийняли це як підтвердження того, що Червенські Гроди від найдавніших часів належали польським племенам, а отже, автоматично у X столітті увійшли до складу держави Мешка І, завдяки чому Польща отримала на них усі історичні права. Згадка Нестора була крихким доказом, але про докази ніхто не питав, ніхто не підозрював, що назва ляхи могла тоді не стосуватись польських племен, ніхто не звертав уваги на те, що держава Мешка І не могла тоді сягати Червенських Гродів, що в іншому місці Нестор пише: ляхи та інші ляські племена прийшли з-над Дунаю (див. Історія… Т. І. — С. 11). Запис Нестора обернувся для Польщі чудовим здобутком. Якщо перша в історії згадка говорила про відрив цих земель від ляхів, то вони мусили бути з діда-прадіда польськими, і польська держава мала право їх анексувати без огляду на те, хто на цих землях мешкав. Ця засада була основою політики II Речі Посполитої, стимулятором нищівних операцій — партизанських у роки окупації, а на початку «народної влади» — війська, служби безпеки і міліції. І менторських повчань: Тут е Польща, і прошу говорити польською, повторюваних щодня окупантами у таких далеких забужанських повітах, як Дубно, Кремінець, Рівне, Костопіль чи Сарни. Не кажучи вже про Закерзоння чи про Холмську землю.
Але з плином років ця інтерпретація призвела до ускладнень в історіографії. Наприклад, нема жодних доказів приналежності Холмщини до Червенських Гродів. Отже, під знаком питання стає її підлеглість Мешку І, тобто її польськість. Якщо Іпатська хроніка[11] повідомляє, що галицько-володимирський князь Данило приблизно у 1237 році збудував Холм, то немає підстав називати його польським містом. Попри те Холмська наукова конференція в наш час авторитетно, але голослівно ствердила: «Єцілком доведеним, що у період виникнення Польської Держави Холм як місто мусив існувати і входив до складу Червенських Гродів»[12].
Відомо, що християнську віру Холмська земля прийняла від Київської Русі. А чому не від Рима в 966 році, коли було хрещено племена, підпорядковані Мешку І? Адже це не були безлюдні простори. Це підтверджують усі джерела — польські, українські, російські.
«Останні дослідження на території так званих Червенських Гродів показали складну проблематику цієї території, — пише сучасний дослідник Б.Ціммер[13]. — На початку п'ятдесятих років було проведено дослідження у Надбужанському Гродку Грубешівського повіту, у Чермні Томашівського повіту, у Сонсядці і Ліпську Замойського повіту. У цих місцевостях виявлено залишки міст з періоду щонайменше X століття. З досліджень міст істориками й археологами може випливати, що ця територія не була «ляською» (польською), а належала до гіпотетичного племені бужан, які культурно (археологічно) були перехідною формою між «ляхами» і русинами».
Цей удар по вірогідності інтерпретації запису Нестора діє на Ціммера приголомшливо. Шукаючи виходу, він називає бужан гіпотетичним племенем, хоча навіть польська енциклопедія подає, що таке плем'я існувало[14], а в українських енциклопедіях знаходимо цікаві подробиці на цю тему[15]. І зовсім сенсаційно звучить повідомлення, що ці дуліби-бужани-волиняни, які займають частину нинішніх Львівської і Волинської областей (колишній Ратнівський повіт), утворювали перехідну форму між ляхами і русинами. Автор не наважився і надалі говорити про польськість Гродів, бо речові докази заперечували цю теорію.
Наступний приклад. Один з науковців, Г.Верцінський[16], ствердивши першість на цих землях польського осадництва, пише, що, оскільки: а) панування руських і литовських князів на лівому березі Бугу кілька разів переривалось П'ястами, б) у 1916 році у шести повітах колишньої Любельської губернії переважало польське населення — 96 % у відношенні до 3,1 % українського населення (замовчуючи, що так сталося після евакуації українського населення з Холмщини царськими військами), в) назви річок Буг, Вепж, Гучва є суто польськими (sic!), то ні історичні права, ні фактичний стан заселення країни (…) не виправдали б від'єднання Підляшшя, як і Червенської Землі, від Польського Королівства.
11
Це фрагмент Галицько-Волинської хроніки: Руський літопис/ За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К., 1989. — С. 418.
12
Kazimierz Janczykowski. Powstanie і najdawniejsze dzieje Chełma // Ziemia Chełmska. — Lublin, 1961. — S. 158 (Матеріали наукової конференції істориків, яка відбулась у Хол мі 21 червня 1959 року).
13
Bolesław Zimmer. Miasto Chełm: Zarys historyczny. PWN. — Warszawa— Kraków, 1974. -S. 14.
14
Про це говорять два записи у Wielkiej Encyklopedii Powszechnej PWN (Warszawa, 1963–1969):
ДУЛІБИ, східнослов'янське плем'я, яке проживало на Волині у 2-й половині І тисячоліття; Д. на початку X століття опинилися під владою Київської Русі; їх ідентифікують з волинянами (т. З, с. 178).
ВОЛИНЯНИ, східнослов'янське плем'я, яке проживало на територіях понад верхнім Бугом і Стиром; спочатку воно мало назву дулібів, від IX століття — бужан, а потім в(олинян), може, від міста Волинь; приблизно у 981 році Володимир Великий включив їхню територію, яку потім назвали Волинню, до Київської Русі… (Т. 12. — С. 485).
15
Відомості про те, що дуліби перебували «під впливом» великоморавської держави, потім опинились у складі племен, які утворювали Київську Русь і вже у 907 році брали участь у поході київського князя Олега на Візантію.