Щоправда, причина була не у великій ворожій територіальній силі, як-от імперська Японія, що на неї важили Сполучені Штати, — в основі нападу була загроза нового типу, «асиметрична сила». Асиметрична, бо йшлося про напад на державну владу недержавних виконавців, які не могли похвалитися ані стратегічним потенціалом, ані врядуванням на якійсь території. Асиметрична сила діє тихою сапою. У неї нема ані економіки, ані армії. Тим не менше, її ідейний потенціал такий сильний, що може, послуговуючись асиметричними засобами, завдати втрат і збитків незгірш од війни й захитати стабільність країни, всього регіону, ба більше — всієї міжнародної системи, і, можливо, навіть здатен їй загрожувати, хай і тільки побічно.
На початку 1991 року у виданій у Нью-Йорку книжці «Майбутнє війни»[14] Мартін ван Кревельд проаналізував цю нову реальність зіткнення між симетричною (державною) і асиметричною (недержавною) силою: «В майбутньому війни вестимуть не збройні сили, а групи, що їх ми наразі називаємо терористами, партизанами, бандитами і грабіжниками [...] Вони, далебі, більше покладатимуться на харизму лідера, а не інституту, і їхня мотивація полягатиме не так у „професіоналізмі“, як у фанатичній відданості, заснованій на ідеології. Організація, вочевидь, матиме свій провід, який послуговуватиметься засобами примусу й буде невід'ємною частиною всієї організації. Отже, провід радше нагадуватиме „Старого з гори“, легенду про якого переповідає Марко Поло[15], аніж інституціоналізоване справування в тому значенні, що його приписує проводові сучасний світ. У певному сенсі організація буде закорінена „в народі“, проте цей народ, імовірно, годі буде чітко відокремити від нешкідливих найближчих сусідів або невеликої меншини, які здебільшого втягуються у війни. Будь-якому підрозділові, що провадить війну, попри його розмір, доведеться весь час „контролювати“ певну територіальну базу. Тим не менше, малоймовірно, що ця „база“ буде довготривалою, неприступною або дуже великою. Напевно, її межі (теж сучасний термін) на жодній мапі не матимуть виразних рис»[16].
Передбачення Мартіна ван Кревельда мимоволі збулись. 11 вересня світ став свідком політичного відродження асасинів[17]. Так називали членів ісламської секти доби середньовіччя: організована у таємне товариство, вона перетворила публічне політичне вбивство (щоправда, не публічне масове вбивство), по суті, на досконалу запоруку свого панування на теренах тодішнього Близького Сходу. Вона спиралася при цьому на ладних загинути і накласти на себе руки атентатників, які не жаліли нікого, а отже завдавали страху тогочасним державам і зверхникам[18]. І справді, за два дні до терористичної атаки на Сполучені Штати двоє арабських терористів-смертників, що вдавали з себе тележурналістів і діяли, ймовірно, з доручення терористичної організації Усами бен Ладена «Аль-Каїда», пустили в хід висадну шашку і смертельно поранили харизматичного лідера Північного Альянсу Афганістану Ахмед Шаха Масуда. Незабаром від отриманих ран Масуд помер[19]. Того дня, втім, ніхто ще не підозрював, що це політичне вбивство десь у горах Гіндукушу стане прелюдією до атаки на Сполучені Штати Америки.
Уранці 11 вересня терористи-командос Аль-Каїди викрали чотири авіалайнери на східному узбережжі Сполучених Штатів; заправлені по самісіньку зав'язку гасом, літаки летіли на захід країни. Смертники мали одну-єдину мету — перетворити крилаті машини на смертоносні ракети, що мали знищити опорні пункти політичної та економічної потуги США: вежі-близнюки Всесвітнього торговельного центру на Манхеттені та будівлю Міністерства оборони в Арлінґтоні (штат Вірджинія). Четвертий літак, рейс «United Airlines 93», цілі (що то була за ціль, не встановлено й досі) не досяг і розбився, впавши посеред поля у Пенсильванії, завдяки небувалій мужності пасажирів, які дізналися про свою майбутню долю телефоном уже в небі. Найпевніше, літак рейсу UA 93, — принаймні, про це свідчать оприлюднені висновки слідчих, — мав врізатися в Білий дім або Конгрес США, будинок якого здіймається на Капітолійському пагорбі в самому серці столиці — Вашингтона[20].
За своїми прямими наслідками планомірно підготовлену терористичну атаку Аль-Каїди на США цілком можна порівняти з агресією іноземної держави. В історії США зроду не гинуло стільки мирних жителів за один день унаслідок воєнної атаки або якогось подібного нападу. Ніколи з часів англо-американської війни на світанні XIX століття[21] уряд та енергетичні центри Сполучених Штатів не наражалися на таку загрозу. Напад японців на Перл Харбор уразив віддалену військово-морську базу на Гавайських островах у Тихому океані — не серце Сполучених Штатів, не кажучи вже про столицю чи якийсь найважливіший фінансовий центр світу. Звідси й неабиякий шок, що його теракт 11 вересня викликав у США і скрізь у світі. Вранці того дня серед тиші й спокою раптом — «out of the blue» («немов грім серед ясного неба») — новий тероризм, зневаживши смерть і людське життя, вжалив центр США, збавивши віку тисячі невинних людей — американців та іноземців, мусульман, євреїв, християн, буддистів, індуїстів, атеїстів, жінок і чоловіків, багатих і бідних, і молоді, цілому огромові безневинних. Цьому теракту прислужилися цивільні технології відкритих західних суспільств — льотна підготовка, пасажирський літак, прямий ефір на весь світ — і він з мінімальними зусиллями[22]й самовбивчою рішучістю витворив за їхньою допомогою смертоносну зброю і страшну «пропаганду злочину»[23]. За своїм руйнівним впливом заправлений пасажирський літак, який врізався в будівлю, майже не поступався справжній крилатій ракеті, тим-то великий був і символічний ефект цього теракту і страх, ним викликаний.
А проте у випадку з 11 вересня йдеться не про теракт. У класичному розумінні це не були військові дії, себто напад однієї держави на іншу, якщо, звісно, не брати до уваги причетність режиму талібів у Афганістані до підготовки й підтримки Аль-Каїди. Крім нещасних офір і політичного потрясіння, існували вельми важливі якісні відмінності від симетричної війни, епізодом якої став, приміром, напад японців на Перл Харбор у 1941 році. Тоді одна держава йшла війною на іншу, один стратегічний потенціал протистояв іншому. Під час Другої світової війни США воювали з нацистською Німеччиною та імперською Японією під приводом суперництва за одноосібне панування, докладаючи всіх зусиль на полях битв у Європі, Східній Азії і Тихому океані. Ситуація 11 вересня радикально відрізнялася від тієї війни. Попри тисячні людські жертви, глобальний страх і негативні наслідки для світової економіки, воєнні та стратегічні наслідки цього теракту для енергетичного потенціалу Сполучених Штатів дорівнювали нулю, зі стратегічної точки зору це був щонайбільше якийсь укол шпилькою. Але цей теракт не важив на стратегічний потенціал єдиної наддержави: він мав продемонструвати її вразливість і спровокувати на політико-військову гіперреакцію. Ймовірно, воєнне послаблення стратегічного потенціалу Сполучених Штатів, — з урахуванням реального співвідношення сил — ніколи не входило в плани терористичної Аль-Каїди; вона мала насамперед політично-символічну мету. Слід було викрити найбільшу військову та економічну силу в історії, єдину світову наддержаву, як вразливу, чутливу, слабку і збориму. Сповнені зневаги до смерті, релігійні фанатики могли завдати страшного удару наймогутнішій військовій машині й силі XXI століття без особливих зусиль, — таке послання, далебі, мав нести той напад. І це послання, зі свого боку, містило виклик гегемонії Сполучених Штатів.
14
Насправді книжка під назвою «Поширення ядерної зброї і майбутнє війни» («Nuclear Proliferation and the Future of Conflict»), на яку посилається автор, вийшла 1993 року.
15
Див.:The Travels of Marco Polo. London : George Bell & Sons, York Street, Covent Garden, 1886. P.73-75.
16
Martin van Creveld: Die Zukunft des Krieges, München 2001, S. 288. Див. також і вказівку на тій-таки сторінці: «На більшій частині території Африки підрозділи, які ведуть ці війни, нагадують племена: фактично вони є племенами або тим, що від них залишилося внаслідок їдкого впливу сучасної цивілізації. Кращою аналогією того, що діється в різних частинах Азії та Латинської Америки, можуть слугувати барони-розбійники, якими кишіла Європа на світанні Нового часу, або могутні феодали, які воювали між собою в Японії в XVI ст. У Північній Америці і Західній Європі військові організації майбутнього, можливо, нагадуватимуть асасинів: у світлі своїх релігійних переконань члени цього угруповання, які, найпевніш, часто-густо вдавалися до наркотиків, два сторіччя тероризували середньовічний Близький Схід».
17
Асасини, чи гашашини (від араб. حَشَّاشُونَ той, що вживає гашиш) — таємна войовнича організація нізаритської гілки мусульманської секти ісмаїлітів. Виникла наприкінці XI століття і діяла на теренах Ірану, Сирії та Лівану до середини XIII століття. Асасинам вдалося створити власну державу, що складалася з низки фортець та володінь, розкиданих по землях Близького Сходу. Центром та столицею асасинів був Аламут. Асасини широко застосовували шантажі та вбивства.
18
«Цілих два століття асасини, — секта, заснована 1090 року Гассаном бен Сабахом, — були могутнім політичним чинником. Одержимі релігійним фанатизмом своїх уявлень про рай, члени секти часто слугували своєму панові, який жив у неприступних горах, за цілеспрямованих убивць. Пани, безжальні у своєму політичному насильстві і непогрішні у своїх релігійних переконаннях, орудували ними зі своєї фортеці Аламут, високо в горах Кухістану, великого району Західної Азії. [...] Ісмаїлітська секта мала тоді триста шістдесят фортець у горах, і з цих баз шейх виряджав своїх поплічників, фідаїнів, на криваві виправи». Peter Brent: Das Weltreich der Mongolen, Bergisch Gladbach 1988, S. 149.
19
Steve Coli: Ghost Wars. The Secret History of the CIA, Afghanistan, and bin Laden, from the Soviet Invasion to September 10, 2001, New York 2004, S. 5 74 f.
20
«Джарра [пілот-терорист на борту „UA 93“] ставив собі за мету спрямувати свій літак у символ американської республіки, Капітолій або ж Білий дім. Проте беззбройні пасажири рейсу „United 93“, на щастя, змусили його відмовитися від своїх планів». The 9/11 Commission Report. Final report of the National Commission on Terrorist Attacks upon the United States, New York 2004, S. 14.
21
Англо-американська війна 1812-1815 (відома в англомовній історіографії як війна 1812 року) — війна між США і Великобританією, викликана втручанням Англії в торговельні справи США.
22
«В минулому ворогам потрібна були велика армія і великий промисловий потенціал, аби наразити американський нарід і нашу країну на небезпеку. Для терактів 11 вересня вистачило кількасот тисяч доларів у руках кількох десятків злих і ошуканих людей. Увесь спричинений ними хаос і страждання коштував значно дешевше за один-єдиний танк». Буш закликав випускників воєнної академії у Вест-Пойнті послужити справі боротьби проти терору. Слова Президента на інтернет-сторінці: http://bit.ly/fischer-uk-02.
23
«Цілі нападу обрано з огляду на оптимальне поєднання двох критеріїв. Перший — це якнайширший ефект акції. Завдяки засобам масової інформації, що показуватимуть пошматовані і скривавлені тіла, увесь світ охопить жах і „далекого ворога“ посяде страх і паніка. Другий критерій: якнайбільший сплеск популярності поміж потенційних прихильників, якого, як розраховує мережа, вони доскочать своїми „мученицькими актами“ в мусульманському світі і деінде. На такій шкалі терористичних цінностей вбивства ізраїльтян, американців, громадян західного світу, і, нарешті, їхніх агентів-„відступників“ у ісламському світі вишикувались у спадному порядку законних „цілей“». Gilles Kepeclass="underline" Die neuen Kreuzzuge. Die arabische Welt und die Zukunft des Westens, München 2004, S. 159.