Не варто недооцінювати і можливі наслідки для світової економіки. Складним завданням у середньостроковій перспективі залишається саме стабільність усього регіону. У Межиріччі, Перській затоці та на Аравійському півострові розташована значна частина нафтових родовищ і запасів нафти в світі, й дестабілізація регіону матиме значні економічні наслідки для всієї світової економіки. Втім, навіть непрямі наслідки подій 11 вересня можуть завдати серйозної шкоди світовій економіці. Якщо в майбутньому відкритим суспільствам Заходу, насамперед Сполученим Штатам, доведеться захищатися від загроз із боку зброї масового знищення, можливо, навіть значно небезпечніших, це може спершу і насамперед вплинути на відкритість вказаних країн, а отже суттєво зменшити вільний обмін товарами. Постійний військовий стан істотно змінюватиме відкритий характер західного ліберального суспільства, аж до тривалих зрушень у внутрішньополітичному спектрі. Волтер Аакер уже з огляду на успіхи у боротьбі з тероризмом говорить про «облудну перемогу»[38].
Хай тероризм і не здатен похитнути стратегічну міць західних суспільств або навіть Сполучених Штатів, проте, вдаючись до мегазамаху, він може в корені поставити під сумнів їхню відкритість та ліберальність і натомість породити «суспільство безпеки»[39]. «Внутрішнє озброєння» спричинятиметься не тільки до серйозних наслідків у внутрішній політиці західних суспільств. Радше таке розчленування відкритих суспільств Заходу — наслідок тиску тероризму, — не зупиниться перед необхідними обмеженнями, накладеними на обмін товарів, послуг, інформації і людей. Розвиток подій неминуче зумовить значні обмеження світової торгівлі, а отже призведе до значних втрат у процесі росту, як це можна було зауважити, починаючи з 11 вересня, на прикладі глибокої кризи міжнародного повітряного сполучення. Втім, швидке зростання світової торгівлі — лише одна з ключових передумов зростання добробуту в останні десятиліття в західному світі. Тим-то годі уявити, які наслідки насправді може мати пов'язане з безпекою тривале обмеження вільної світової торгівлі.
Так чи приблизно так звучать дві основні моделі можливих сценаріїв майбутнього, і прийдешня політична та економічна реальність, імовірно, розігруватиметься десь посередині, й це не в останню чергу залежить від політичних рішень великих міжнародних гравців і від того, чи вдасться вищеозначеним суспільствам за допомогою міжнародного співтовариства поєднати демократію і арабо-мусульманські країни, ринкове сьогодення й сучасний іслам задля успішного розвитку, щоб можна було зняти тривалу блокаду модернізації в цих суспільствах і не сприймати цей хід як зовнішній примус, іноземне панування та культурний імперіалізм, надто — як новий хрестовий похід. Це, безумовно, передбачає і вирішення регіонального конфлікту на Близькому Сході між Ізраїлем та його арабськими сусідами в бік самостійного врегулювання миру.
Близькосхідний конфлікт аж ніяк не являє собою джерело всього зла в цьому регіоні. Цілком навпаки, з моменту створення Ізраїлю чимало правителів і режимів у арабському світі згадували і згадують про нього, щоб вправно відволікти увагу від власних серйозних недоліків та прорахунків. Ізраїль так само, певна річ, не бере на себе провину за значні проблеми з модернізацією у мусульманських країнах арабського світу[40]. Проте для майбутнього врегулювання миру на Близькому Сході усунення конфлікту між Ізраїлем, Палестиною та арабськими державами має неабияке значення, бо що далі він триватиме, то довше зберігатиметься нестабільність у регіоні. Мирне врегулювання конфлікту на Близькому Сході має прислужитися як інтересам Ізраїлю, що прагне життя, вільного від страху, та його твердій упевненості у майбутньому єврейської держави, так і законним інтересам палестинців, які обстоюють існування незалежної демократичної держави в кордонах 1967 року.
Якщо за допомогою тривалих і заснованих на співпраці міжнародних зусиль вдасться досягнути модернізації, а отже встановити стабільний мир на Близькому Сході, то ймовірність значно спокійнішого майбутнього суттєво зросте. Коли ж цього досягнути не вдасться, то наслідки подій 11 вересня вже нізащо не дозволять повернутися до нейтрального статусу. Тоді на передній план найпевніше вийде параметр затяжної, вельми небезпечної кризи і протистояння на Близькому Сході, аж до всіх великих ризиків і небезпек, які тягне за собою такий варіант. Для Європи це стало б украй тяжкою і стабільно небезпечною перспективою, бо з Близьким Сходом вони живуть тин у тин. Отже, саме тут, на всьому близькосхідному поясі кризи, в перші десятиліття цього століття має передусім вирішитися питання європейської безпеки, тому для інтересів Європи цей регіон стоятиме першим у порядку денному її політики безпеки.
II. Тріщини глобальної дезінтеграції
«Технологічні і соціальні зміни, які відбуваються довкола нас, — це напрочуд складне й масштабне історичне явище, зиск із якого може мати будь-хто і яке нікому не дано опанувати — навіть Сполученим Штатам! Глобалізація — це не знаряддя „нового порядку“, що його „певні кола“ прагнуть накинути світові; я б порівняв її ще з велетенською, звідусіль відкритою ареною, на якій одночасно відбувається сила-силенна турнірів і змагань, і в немилозвучний гамір якої кожен може вдертися з власним бойовим покликом, зі своєю зброєю».
Глобальну перебудову світової економіки та міжнародної системи держав задовго до подій 11 вересня прискорили довгострокові чинники: досягнення в галузі знань і технологій, соціальні й культурні зміни, загальна динаміка економіки, а також усілякі політичні конфлікти. Ці чинники призводять до невпинних глобальних і регіональних змін, які ступали і ступають слідами коротко-, середньо- і довгострокових часових осей та потужних і почасти вельми складних тенденцій, що ними в політичному плані дуже важко керувати, не кажучи вже про якісь плани. У зонах розломів світової економіки та світової політики це якраз ті тенденції, які вкупі з помилками політики чи недоглядами місцевих і світових дійових осіб можуть призвести до політичного напруження, здатного врешті-решт призвести до виникнення нової терористичної або навіть тоталітарної загрози миру в цілому світі.
Релігійний фанатизм та його терористичні наслідки не піддають сумніву довгострокові тенденції в світі, проте, звісно, активізують їх політичне перетворення. Для цих позірно виключних і насправді залежних реакцій Ентоні Барбер знайшов зручне формулювання «Dschihad versus McWorld» («Джихад проти світу „МакДональдс“): „Наш світ опинився між антагоністичними процесами нової „племінної самосвідомості“ і глобальної інтеграції. Ми вертаємось у подрібнене минуле і водночас наближаємося до майбутнього однієї безмежної культури. Якщо орієнтуватися на минуле, то можна з жахом виявити, що значна частина людства ніби рушила навспак, розв'язуючи війни і жертвуючи людським життям: така собі загрозлива „балканізація“ національних держав, у процесі якої одна культура йде на іншу, один народ на інший, одне плем'я на інше. Цей „джихад“, ця священна війна проти всіх форм залежності, натрапляє на накидувані нам орієнтовані на перспективу економічні, технологічні та екологічні сили, що тяжіють до інтеграції та уніфікації і захоплюють людей в усьому світі швидкою музикою, швидкими комп'ютерами і швидкою їжею — MTV, McDonald's і Macintosh. Народи пресують, надаючи їм форми однорідної глобальної культури, скріплюючи комунікацією, інформацією, розвагами та торгівлею. Наша планета перебуває в осерді конфлікту між Діснейлендом і Вавилоном; вона ні з того ні з сього розвалюється і водночас поволі зростається знову: Dschihad versus McWorld“[42]. З цього приводу у британського історика Ніла Ферґюсона виникає слушне запитання: „Чому це відбувається паралельно з економічною глобалізацією та політичною роздробленістю?“ Ферґюсон доходить висновку, що „глобальні ринкові сили увиразнюють регіональні відмінності в традиційних національних державах“. Окрім того, „гомогенізація поп-культури як щось на кшталт реакції опозиції спричиняється до вирізнення місцевої самобутності. Утім, найкращою відповіддю могло б бути те, що зі зростанням кількості держав, які (за підтримки США) переймають суміш ринкової економіки та політичної демократії, усувається логічна база багатьох багатонаціональних держав. Центральні уряди втрачають свою легітимність як планувальники економіки, а окремі етнічні групи обирають сепаратистські партії. Цей процес політичного розколу з погляду історії ще лише починається“[43].
38
«Це один із парадоксів розвитку подій в останні два роки, що саме успіх західних сил безпеки в Афганістані, в Іраку та інших країнах посприяв тому, що нині ці небезпеки нехтувано [...] Завдяки успіхам у широких колах ще не зрозуміли, що ми перебуваємо на історичному рубежі, що зачіпає і руйнівний потенціал малих і крихітних маленьких груп, ладних удатися до насильства. Ці успіхи в боротьбі з тероризмом, імовірно, ось-ось скінчаться, і тоді постане питання, як протидіяти небезпекам, чи можливо це в рамках нині чинних конституцій і законів, і чи не стане надовго нормою надзвичайний стан». Walter Laqueur: Der Notstand ist da, in: FAZ, 23.4.2003, S. 39.
39
«Оскільки бездержавне насильство терористів — „Війна в ім'я миру“ — відбігає категорій міждержавної війни, то його в жодному разі не можна виправдати необхідністю пом'якшити чітко унормований міжнародним правом стан самооборони держави у розумінні запобіжного войовничого самозахисту. Проти об'єднаних у мережі по всьому світі і децентралізованих ворогів, які діють тихою сапою, допомагає хіба що запобігання на іншому оперативному рівні. Бомби і ракети, літаки й танки допоможуть тут як мертвому кадило, — потрібне об'єднання в міжнародні мережі державних спецслужб і правоохоронних органів, контроль за грошовими потоками, більш того — встановлення логістичних зв'язків. Відповідна „програма безпеки“ зачіпає не міжнародне право, а гарантовані державою права громадян». Jurgen Habermas: Was bedeutet der Denkmalsturz?, in: FAZ, 17.4.2003,8.33.
40
«Тим часом триває пошук винних — турків, монголів, імперіалістів, євреїв, американців, — і кінця цьому не видно. Для тоталітарних і неефективних урядів, які стоять при владі в більшості країн Близького Сходу, ця гра не тільки корисна, але цілком необхідна — щоб пояснити злидні, що їх вони ніяк не подолають, і щоб узаконити сваволю, до якої вони дедалі частіше вдаються. Таким чином, вони прагнуть спрямувати чимраз лютіший гнів своїх нещасних підданих у бік інших віддалених цілей». Bernard Lewis: Der Untergang des Morgenlandes. Warum die islamische Welt ihre Vormacht verlor, Bergisch Gladbach 2002, S. 230.
43
Niall Ferguson: Zusammenprall der Zivilisationen oder «verrückte Mullahs». Die Vereinigten Staaten als imperiale Macht, in: Talbott / Chanda (Hrsg.): Das Zeitalter des Terrors, S. 130.