Проблеми, пов'язані з новою міжнародною системою у глобалізованому світі, принаймні в першій половині XXI століття, можна назвати вже сьогодні. Перша — це боротьба з новим тоталітаризмом в особі джихад-тероризму, друга — це залагодження вельми небезпечних регіональних конфліктів. По-третє, слід згадати про відбудову зруйнованих держав і цілих зруйнованих регіонів, які в іншому випадку можуть перетворитися на вогнища нового тероризму. Четверта — запобігання розповсюдженню зброї масового знищення в країнах третього світу, а надто потраплянню її в руки терористичних груп, і подальші ефективні заходи у сфері роззброєння з огляду на наявний потенціал зброї і дієвий міжнародний режим контролю. П'ята проблема — це мирна інтеграція великих висхідних держав у міжнародну систему за допомогою регіональної та глобальної систем колективної безпеки. На шостому місці — політичне й соціальне оформлення глобалізації за принципами свободи, демократії, прав людини, соціальної справедливості, економічного й технічного прогресу, участі та партнерства. Баланс між багатими і бідними, розвитком і слаборозвиненістю. І сьома, мабуть, найбільша проблема в добу глобалізації: передача західної економічної, споживацької і соціальної моделі від програми меншості суспільства до програми його більшості — хай це веде до екологічного переобтяження наявних ресурсів Землі, отже до серйозних потрясінь у світовій економіці й урешті-решт до дестабілізації державної системи.
У глобально інтегрованій світовій економіці XXI століття участь братимуть не якихось двадцять, як і раніше, відсотків людства; в майбутньому таких буде відсотків із шістдесят, а, може, й більше, що пояснюватиметься вступом у світовий ринок сили-силенної населення Східної та Південної Азії, значної частини Латинської Америки, і, треба сподіватись, арабо-ісламського світу та Африки. Це поставить як розподіл ресурсів і енергії, так і загрозу глобальній екології й багато іншого в центр не лише світової економіки, а й світової політики.
Вирішити зазначені тут сім глобальних проблем в позитивному плані вдасться тоді, коли діятимуть три персонажі: Сполучені Штати, Захід і ООН. Утім, цей широкий спектр нових проблем, загроз і ризиків дозволяє зрозуміти, що класичного визначення безпеки між суверенними державами — стратегічний потенціал плюс військова могутність — уже буде замало, щоб гарантувати безпеку в XXI столітті. До них долучається проблема стрімкого зростання кількості населення світу і, як наслідок, тиск у бік чимраз ширшої і глибшої взаємозалежності в світовій економіці завтрашнього дня (як на людський вимір часу), статична, обмежена екосистеми Землі. Одначе ці три чинники в разі конфронтаційної спроби вирішення в гегемоністських інтересах витворять хіба що невдах, а звідси врешті неминуче постане — питання лише в тому, що буде раніше? — тиск у бік взаємовигідного балансу інтересів і глобальної безпеки через співпрацю. Таким чином, у майбутньому концепцію безпеки доведеться розширити, і зроблено це буде за рахунок включення елементів ліберально-демократичних цінностей, розвитку, трансформації, співпраці, партнерства та участі. Колишня Вестфальська система насправді вже не може дієво прислужитися вирішенню найважливіших завдань у XXI столітті, бо людство і його державна система виразно вступили в добу глобального управління.
Не тільки цунамі в Індійському океані, проте й терористичні загрози, небезпеки, що виходять з теренів зруйнованих держав і регіонів, глобальна загроза, що її уособлює зброя масового знищення, нові хвороби й епідемії, глобальний клімат і т. ін.,— хай там як, а всі ці загрози і ризики на світанні XXI століття доводять, що не існує економічної глобалізації без глобалізації небезпек, загроз і ризиків. Традиційний суверенітет держав, аж до окремих мегадержав і наддержави США, вже у наші дні чимраз частіше виявляється ілюзією. Уже наявні глобальні залежності дедалі більше розчиняють це поняття в політико-економічній практиці. Безпека, всеосяжна безпека в XXI столітті існуватиме тільки на добросусідських засадах, за умови співпраці, а вже не в антагонізмі, не через протистояння в державній системі. Вже нині можна передбачити, що це буде якістю нової системи держави в XXI столітті. Знов-таки ключовим питанням залишається: «Коли?»
Тим-то випадає ще раз підняти питання щодо того, чи вчить чогось історія. Можна бодай спробувати зробити висновки з загальних рис минулого століття на майбутнє. Система рівноваги і перша глобалізація аж до 1914 року були до цурки поруйновані в епоху світових воєн і супутньої економічної автаркії. Відколи Вудро Вільсон висунув велику ідею про глобальний світопорядок[253], державна система хитається між рівновагою та безпекою, заснованою на співпраці. І тільки після падіння Берлінського муру та розпаду Совєтського Союзу всюди по Європі по-справжньому розквітнули ліберальна демократія, а також вільне суспільство й економіка. Якщо накинути загальні риси XX століття на сьогодення, то цілком може виявитися, що і в XXI столітті дійде до схожих жертовних і кривавих манівців історії, перш ніж світ у своїх країнах досягне свободи, демократії, верховенства закону, соціальної справедливості та відкритих суспільств, а в глобальній системі держав — заснованої на співпраці внутрішньо світової політики.
Якщо глянути на XX століття з точки зору тієї науки, яку дала його історія, то на нас чекають погана й хороша новина: погана новина в тому, що це століття стрічало дорогою самі лише страшні катастрофи, війни, геноцид і вигнання. А гарна новина полягає у тому, що наприкінці врешті-решт стала реальністю заснована на свободі і справедливості ліберальна демократія — вирішальна сила в історії. Тим не менш, існують побоювання, що ця суперечність у нинішньому столітті постане з новою силою. І здається, що сьогодні в світі після подій 11 вересня і в добу глобалізації ці загрози — війна, тоталітаризм і світова економічна криза — вже не сприймаються достеменно як реальна загроза, що крилася більшу частину часу у надрах XX століття. У той час, після 1918 року і після 1945 року, ця необхідність світового миропорядку була майже нездоланною, так що сміливе й далекоглядне покоління американських політиків заходилося здійснювати своє нове бачення глобальної системи колективної безпеки на практиці. Хай там як, а одночасна недооцінка загроз та організаційне завдання могли б у наш час виявитися безпрецедентною помилкою. Історичний досвід-бо жодним чином не говорить про те, чи піде XXI століття стопами попередньої «епохи крайнощів»[254]. Утім, умови для позитивного розвитку значно сприятливіші, ніж на світанні XX століття, якщо оновленому Заходові вистачить прозірливості й державної мудрості, щоб цього разу успішніше використати кращі умови у процесі політичного формування глобалізації.
«І тому сьогодні, на цьому році війни 1945 року, ми дістали науку — страшною ціною, — і нею скористаємося. Ми дізналися, що не можемо жити самі, у мирі; що наші власні гаразди значною мірою залежать од гараздів інших країн. [...] Ми навчилися бути громадянами світу, членами людської спільноти. Ми вивчили просту істину — як казав одного разу Емерсон, „Єдиний спосіб мати друга — це самому бути другом“»[255].
Бібліографія
A Dictionary of Political Quotations, compiled by Robert Stewart, London 1984.
Allison, Graham: Nuclear Terrorism. The Ultimate Preventable Catastrophe, New York 2004.
Alter, Peter: Nationalismus, Frankfurt/М. 1985.
Annan, Kofi: Two Concepts of Sovereignty, in: THE ECONOMIST, 18.9.1999.
Arab Human Development Report 2003 [englische Lang-fassung]. United Nations Development Programme (UNDP), New York 2003.
Arabischer Bericht fiber die menschliche Entwicklung 2003. United Nations Development Programme (UNDP). Deutsche Kurzfassung, hrsg. von der Deutschen Ge-sellschaft fur die Vereinten Nationen, Berlin 2003.
253
Вочевидь, ідеться про відомі «чотирнадцять» пунктів із послання Конгресу 8 січня 1918 року.
254
Нілл Ферґусон полюбляє напрочуд провокаційні і водночас розважливі аналізи. Свій страшенно песимістичний есей «Гаснуча глобалізація» («Sinking Globalization») із підзаголовком «Коли ж Апокаліпсис?» він закінчує так: «Сценарій кінця світу — штука переконлива. Але ж чи імовірний він? Складність — ба більше: неможливість — полягає в тому, що катастрофу годі передбачити наперед. Зробити це — ось перед якою проблемою опинились інвестори в першу епоху глобалізації. Вони знали, що може дійти до війни. Вони знали, що ця війна матиме руйнівні фінансові наслідки (хай лише одиниці здогадувались, якою б нищівною вона була). Проте у них не було жодного шансу довідатися, коли ж точно вона спалахне. З тією таки проблемою маємо справу ми й нині. Всі ми знаємо, що може дійти до подій куди ширших і більших за те, що відбулося 11 вересня; навіть сам Вен Ладен проголосив таку ціль. Усі ми знаємо — або принаймні, маємо знати, — що Тайванська криза спричинилася б до тяжких струсів міжнародної системи; вона могла б викликати війну поміж великих держав. Усі ми знаємо, що революційна зміна режиму у Саудівській Аравії захитала б світ навіть сильніше за більшовицький переворот у Росії 1917-го року. Всі ми знаємо, коли брати до уваги два терористичних акти, що ядерний вибух у Лондоні затьмарить вбивство Франца Фердинанда. Проте як нам реагувати на такі випадковості, якщо ми — як у випадку з цунамі в Азії — не можемо сказати навіть більш-менш точно, коли ж вони стануться? [...] З цього погляду ми, здається, готові до найгіршого не краще, ніж 90 років тому, вигодоємці останньої доби були підготовані до глобалізації. Як пасажири, що пливли на „Лузитанії“, ми всі знаємо, що, певно, потонемо. Проте ми відпливаємо». Niall Ferguson: Sinking Globalization, у Foreign Affairs 84, Nr. 2, Marz / April 2005, S. 77.
255
«І тому сьогодні, на цьому році війни 1945 року, ми дістали науку — страшною ціною, — і нею скористаємося. Ми дізналися, що не можемо жити самі, у мирі; що наші власні гаразди значною мірою залежать од гараздів інших країн. [...] Ми навчилися бути громадянами світу, членами людської спільноти. Ми вивчили просту істину — як казав одного разу Емерсон, „Єдиний спосіб мати друга — це самому бути другом“». Franklin D. Roosevelt: Fourth Inaugural Address. Washington D. C., January 20,1945 у його ж: Great Speeches, ed. by John Grafton, Mineola / NY 1999, S. 162.