Після об’єднання Малої Росії з державою Польською першими в ній гетьманами зоставлено нащадків природних князів руських Світольдів, Ольговичів, або Олельковичів, і Острозьких, які за правом спадщини, визнаним і завше шанованим королями польськими і великими князями литовськими, урядували своїм народом уже в якості гетьманів та воєвод за конституціями королівства, а не за гідністю князівською. І се продовжилось до припинення їхньої династії по чоловічій лінії, що і в Литовському князівстві з тамошніми князівськими родинами влаштовано було і так само продовжувалось. З тих гетьмануючих князів руських Венцеслав Світольдо-вич, захищаючи воїнством своїм спільне королівство Польське від лихих тоді німецьких хрестоносців, що поширювали завоювання свої по берегах Балтійського моря, зробив першому королеві своєму Владиславу Ягай-лові і всьому його королівству значні послуги. І коли року 1401-го магістра хрестоносців Магнуса опісля багатьох з ним сутичок і замирень були прислані до короля Владислава з навмисним посланцем два закривавлені мечі, що означали по-тодішньому рішучу і жорстоку війну і виклик на неї, то Венцеслав за повелінням королівським, злучившись з воїнством польським та литовським, мавши при тому свого війська тридцять сім тисяч при воєводах Ольговичу та Острогету та при полковниках Рогдаю, Полели-чу, Громвалу, Колядичу і Купалдію, наступив з ними на хрестоносців побіля містечка Динабурга; і поміж тим, як вони німецькими своїми лавами оберталися і були повсякчас у рухах та обертах, Венцеслав позаду своїх військ провів значну частину піхоти під проводом Рогдая на долішній берег ріки Двіни, і звідтіль піхота, вломившись в середину табору хрестоносців, ударила на них руськими своїми списами в тил і на всі боки і зчинила серед них сум’яття, а довколишні війська напали тоді на них з усіх боків і завдали рішучої їм поразки, так що пораховано їх убитими і полоненими до п’ятдесяти тисяч. Запаси і спорядження з усім табором дісталися здобичею переможців, і таким чином надовго хрестоносців тих приборкано.
Король Владислав, незвичайно задоволений і вдячний за такі важливі послуги гетьмана Венцеслава і всього руського воїнства, нагородив їх різними почестями і подарунками; а коли від чинів литовських були влаштовані деякі замахи на привілеї та маєтності чинів руських та їхнього лицарства, то він, на подання про те гетьмана року 1409-го, квітня 13 дня видав по-тверджувальний привілей на пакти об’єднання, і ось він наступного змісту: «Промислом Божеським і доброю волею нашою і станів наших народних, з’єдночивши ми дідичне князівство наше Литовське і підлеглі йому од своєї волі князівства руські з народом і королівством Польським, установили єсьмо на те і підписали достаточні пакти єдночення. Але деякі чини литовські, як ся ускаржено нам від гетьмана руського, не уйму-ються ничувати зупельної єдності з ними чинів руських і шляхти тутешньої побитом — визволення їх од ярма татарів. І просто ми уставуємо і повторно стверджуємо уфундовані і укріплені пакти з’єдночення народу руського з народом польським і литовським, і бути їм, яко рівний з рівним і вольний з вольним вічно і непреложно, і права свої руські тримати без перешкоди, якось вони слушні єсть і за тим прийняті в кня-зьстві нашім Литовськім заєдно з письмом руським, альбо слов’янським, і по них всі суди мати і справи одержувати і добрами своїми дідични-ми і набутими обладати і як хотя обо-рочати несуперечне і без перешкоди іншими правами. Теж і лицарству руському з лицарством польським і литовським єдність держати, яко рівний з рівним, на кождих справах і урядах, без жодної упреки і зневаги. А претензії альбо докори давнім порятунку люду руського од ярма татарського найбарзій ничуємо і касуємо, яко ті справи знатне одплачоні і одслужоні лицарством руським проти супостатів литовських, зрадливих лівонців і тих нестатечних хрестоносців і інших наступців на Ойчизну, од яких русняки слушно нас оборонили і голови свої на плацу положили, і за докору їх строгі кари і нав’язки на винуватців укладаємо».
По смерті короля Владислава Ягайла наслідував син його старший, Владислав Другий, прозваний Ягелло-ном. Він, коронований року 1434-го, найперше турбувався про збереження та утвердження постанов батька свого, за якими в князівства руські, розділені на воєводства і повіти, потвердив вибраних з тамошніх князівських та шляхетських родин воєвод, каштелянів, старост і суддів з усіма іншими урядниками, порівнюючи їх і все шляхетство, або лицарство руське, честю та вольністю з польськими чиновниками та шляхтою, і це наслідникам своїм зберігати присягою затвердив, а виданим року 1435-го, березня 7 дня привілеєм своїм так узаконив: «Воєводства Руські з лицарством і народом тутешнім поставляємо і утверджуємо на тих правах, привілеях і вольностях, які їм од отця нашого поставлені і утверджені при з’єдноченню добровільному Русі і Литви з державою Польською, і да не важить ніхто в оних воєводствах наших ничувати прав їх і привілеїв в ділах земських і лицарських, теж і в релігіях отечеських наслідуваних, добра воля і свобода да не от’ємлеться ні насилується, і лицарство шляхетське руське з лицарством шляхетським польським і литовським, і ті народи зупельне з’єдночаться, яко рівний з рівними і свобідний з свобідним і яко єдиноплемінні суть і доброю волею єдність свою уфундували і укріпили, визволившись од ярма татарського спільною раттю руською і литовською перед Гедиміна, праотця нашого, і тепер в іменіях своїх і побитках да імуть руснаки свободу і волю свою, не переслідувану і не насилуєму, і судяться в них од самих себе; а в суди земські і градські вибирають судей і урядників вільними голосами за правами своїми і статутами, які утверждаемо і заховуємо на вічні времена і за посесорів наших о них ручаємося».