Черкасами називали й писали всіх майже малоросіян, а не самих лише козаків; але називали їх так лише ве-ликоросіяни на відміну від своїх мешканців і давали їм назву за чільним їхнім містом Черкасом, що стоїть над рікою Дніпром, де гетьмани руські мали резиденцію і де був верховний трибунал тої землі. Давати ж народам назви за чільними їхніми містами — звичайна річ у цілому світі. Так називали москалями всіх росіян за містом їхнім Москвою, і царство те довго такою назвою титуловано; також називають нині генуезців, ве-неціян та інші народи за їхніми містами. Коли ж запитати ще, чому місто Черкаськ названо Черкасом, то вже тонкість ця буде такою нерішучою, якби й про багато інших міст на світі, що не мають відомостей про початок своєї назви. Але то вже справедливо, що народ черкаси, який за Азовським морем та за рікою Доном проживає і на який багато хто з письменників вказує, ніколи на Русі міст на своє ім’я не будував та і в себе їх не має, і той народ виглядом своїм і місцем проживання свого в межах слов’янських, себто між стародавнім князівством Тьмутараканським і рікою Волгою, справедливіше може вважатися походженням своїм од племен слов’янських, які змішалися з грузинами і татарами, аніж від нього виводити воїнів слов’янських, від черкасів численніших на цілі мільйони, які виставляли на війну великі свої армії.
Стосовно ж татар, то вони, бувши зайдами в землі руській, натурально воїнів своїх русинам не давали, а навпаки, з їхніми воїнами вели повсякчас війни і ніколи з народом руським не мішалися, отож-бо козаки руські від них походити аж ніяк не могли.
о скону гетьмана князя Ружинського року 1534-го вибрано гетьманом із осавулів генеральних Венжика Хмельницького. Він, діставши повеління від короля Жиґ-мунта Першого відбивати військом велику орду татарську, яка збиралася була з Криму й Бессарабії і пробивалася через Молдавію та Волинь до Польщі на грабіж та її спустошення, виступив з військом своїм реєстровим на Волинь, а охочекомонні полки і запорозьких козаків, розчленивши на багато ватаг, розіслав для прикриття кордонів з того боку, звідки йшли татари, повелівши їм нападати на татар в часи їхніх походів та нічлігів і відходити від них, подаючись до головного війська. Татари, обдурені такими маневрами, вважаючи всі війська, що нападали на них, малозначущими, які їм відбити і прогнати завжди можна, йшли далі безпечно і насунулись на табір гетьманський біля міста Заслав-ля. Гетьман, перед тим укріпивши табір свій вагенбургом, побудованим з обозу, і залишивши в ньому трохи піхоти з важкою артилерією, сам з усім головним військом сховався за гаями та пасіками міськими. І як тільки татари оточили за своїм звичаєм обоз козацький і почали перестрілку, зчинивши великий ґвалт, то гетьман, виступивши із закритого місця, ударив з тилу і по флангах ворога і, зробивши один залп з мушкетів та гармат, почав тяти списами та шаблями. Татари, вражені несподіваним нападом і будучи збиті сильним залпом і оточені з трьох сторін військами, злякалися, замішалися і розбіглися врозтіч полями. Гетьман, негайно відрядивши призначені перед тим війська, велів їм гнати і вражати татар ззаду і, відаючи про татарську хижацьку звичку зручно на бігу з’єднуватись, обертатися і нападати, наказав своєму війську в жодному разі не розсипатись поодинці, а триматись кошів, що значить сучасні взводи або плутонги; сам же з головним корпусом ішов серединою і відбив всі татарські в’юки з запасами. Татари не поминули нагоди на бігу з’єднатися і, обернувшись, напасти на все військо. Але в гетьмана готова була для цього сильна батава з артилерією, котра негайно їх відбивала і змушувала тікати. І, таким чином, гетьман, розбивши та розсіявши татар, повернувся зі славою і великою здобиччю до Заславля і дістав від короля вдячні похвальні листи, а від поляків всюди, куди приходив, тріумфальні зустрічі.
У дні гетьмана Венжика на головному сеймі, який був тоді у Варшаві, коли про зрівняння литовського і руського шляхетства зі шляхетством польським подані були на підтвердження колишні основні привілеї і всі законоположення, то король Сигіз-мунд-Август, підтверджуючи і підста-вовуючи їх на всій давній основі, виданим року 1563-го, червня 7 дня привілеєм, поміж іншим узаконив: «Дозволяємо лицарству литовському і руському привілеї прав і вольностей земських внести і вписати в новоство-рений статут таким чином, як і в Короні Польській вони вписані, і рівномірно вживати, вольностями своїми користуватися і мати, так, як і раніше цього всього, чин лицарський шляхетський обох народів, литовського і руського, те вживати і користуватись». А коли на другому головному сеймі, що після того був, від депутатства руського появилися подання про домагання деяких чинів литовських, а паче тих, що були в землі Руській по виборах на урядуванні, поспільства руського на вічне послушенство, то той же таки король Сигізмунд-Август, повторюючи і потверджуючи всі попередніх королів польських привілеї, в даному від себе року 1569-го, червня