В. Горленко — від М. Гоголя. Сам М. Гоголь користувався твором при створенні <<Тараса Бульби». О. Пушкін високо оцінив «Історію русів», зокрема він назвав Г. Кониського <<великим живописцем» і припустив, що «серце дворянина б’ється в ньому під чернечою рясою», а з другого боку — «любов до батьківщини часто зваблює його за межі строгої справедливості» (це поет писав у статті «Собрание сочинений Георгия Конисского, архиепископа Белоруссии»29). М. Возняк вважає, що до М. Гоголя «Історія русів» потрапила таки від О. Пушкіна — адже перша редакція <<Тараса Бульби» буЛа закінчена 1834 року. Загалом М. Гоголь негативно ставився до українських літописів (не вказуючи, яких саме). Він зокрема писав у листі до І. Срез-невського 18 березня 1834 року: «Добре ще, якщо траплялися між ними з різкою фізіономією, з характером, як, наприклад, Кониський, що вирвав хоч жменьку переказів і знав, що він пише»30. На самого І. Срезневського «Історія русів» так само сильно вплинула. «Фальсифікати «Запорожской старини» були головним наслідком знайомства з «Історією Русів»,— пише М. Возняк, — яка викликала загальне захоплення гуртка Срезневського»т.
Сліди читання «Історії русів» помітні у віршах А. Метлинського, М. Костомарова, він написав під Ті впливом загублену драму «Косинський» та ряд віршів (пізніше ставився до неї критично); Є. Гребінки (поема «Богдана, повість «Ніжинський полковник Золотаренко»), а особливо Т. Шевченка. М. Драгоманов зазначав: «Між 1840 і 1844 роками, видно, Шевченко потрапив на «Історію Русів», яку приписували Кониському, і вона запанувала над його думками своїм українським автономізмом та козацьким республікан-ством часів декабристів. Шевченко брав з «Історії Русів» цілі картини, і взагалі ніщо, окрім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як «Історія Русів»32. До творів, у яких видно вплив «Історії русів» на Т. Шевченка, М. Драгоманов зараховував «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох», «Іржавець», «У неділеньку у святую» та інше. М. Возняк добачає цей вплив раніше в «Тарасовій ночі> 33 ( 1838).
Згадує «Історію русів» Т. Шевченко у «Близнецах», навіть повідомляє про її рукописний примірник з автографом Г. Кониського, що є явним художнім домислом, але свідчить про популярність твору на Україні. «Історія Русів»,— писав той-таки М. Драгоманов у статті <<На захист невідомого покійника автора «Історії Русів»,— була безпосередньою предтечею «Кобзаря» Шевченка, на якого самого вона, очевидно, мала справжній вплив. І якщо, як це можна бачити, наприюіад, із «Записок сенатора Соловйова» («Русская Старина», 1881, № 4, с. 748—749), чернігівське і полтавське дворянство було одним із небагатьох, яке в 1857 р. не висловлювалось хоч проти особистого визволення селян і якщо це дворянство дало декількох діячів парти, що більше сприяла селянам у редакційних комісіях, у цьому в значній мірі треба бачити вплив «Історії Русів»34. М. Костомаров зазначив, що «Історія Русів» «вся просякнута духом напівдворянського малоруського патріотизму, який недавно ще був у моді в середовищі малоросійської публіки»30, а П. Куліш зазначав: «Був на світі Кониський — і своєю «Історією Русів», мов якою завісою мальованою, закрив од нас старосвітчи-ну, аж поки Шевченко не розідрав тієї завіси»311. Сам П. Куліш також піддався чарам цього твору, сліди користування «Історією русів» знаходимо зокрема в його повісті «Михайло Чернишенко» (Київ, 1843), де він на неї прямо посилається, а останнім свідченням захоплення «Історією русів» була Кулішева «Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького», повністю залежна від «Історії русів». Але найбільше захоплений цим твором був М. Маркевич, який, як пише В. Горленко, «цілком обібрав це джерело» — текст його «Истории Малороссии» запозичено значною мірою з «Історії русів»; сліди цього впливу помічаємо і в «Украинских мелодиях» пго-го-таки М. Маркевича (1831). Вплинула також «Історія русів» і на представників «української школи» в польській літературі, зокрема на М. Чай-ковського, М. Гліщинського та інших; захоплений був цим твором відомий польський учений В. Мацейовський, який навіть переклав деякі фрагменти «Історії русів»; сліди впливу твору помітно в «Choniann-i» Г. Трентовсько-го. Займалися польські вчені й критикою «Історії русів» (Л. Яновський), але тенденційною.