Прогулюючись містами Шумеру та рівнинами обабіч Інду, берегами Хуанхе й Нілу, наші пращури думали: буде більше посухи? Чи більше паводків? Єгипетський фараон попросив Йосипа розтлумачити свої сни про сім голодних і сім добрих років, що чекають на Єгипет. У Шумері люди молилися Енкі, богу води та розуму, щоб вода текла в сприятливий для суспільства спосіб. Але останнє слово було за богами. «Чи проковтне нас море?» — думали, мабуть, люди, що жили на болотистій місцевості в сучасному Іраку, південніше від Басри. Сухі землі до 15 000 р. до н. е. стали річковими долинами та болотами наприкінці останнього льодовикового періоду, а відтак поступово — дном сучасної Перської затоки. Тому цю збільшувану водойму спершу називали «Солоною річкою». Коли мисливцям і збирачам на Доґґерленді приблизно в час Шумеру довелося мігрувати через щораз вищий рівень моря, може, вони, дійшовши до майбутніх Нідерландів й оглядаючись на Північне море, питали: «Чи дістане море нас і тут?»
Непевність у майбутньому клімату насамперед пов’язана з водою. Історична новизна нової «епохи непередбачуваності води»[367], у якій ми живемо, полягає не в тому, що вода рухається, змінюється щороку чи тече інакше. До такого люди завжди пристосовувалися. Новим є брак певності, з яким суспільствам доводиться жити, щоб існувати далі. Ми маємо переосмислити історію й майбутнє, бо тепер людині вперше відомо, що клімат неабияк змінювався в минулому, і вона також знає, що клімат, імовірно, зміниться в майбутньому через природні й антропогенні чинники. Це знання спирається на міцну наукову основу — знахідки та дані про історичні зміни. Крім того, майже всі згодні, що дії людини вплинули та впливатимуть на клімат, хоч і достеменно невідомо наскільки. Поєднання цих умов призвело не лише до радикальних змін у розумінні того, як суспільство і природа впливають один на одного, а й змін у тому, як суспільство розуміє себе.
Водночас стало зрозуміло, що ми ніколи не зможемо з цілковитою певністю передбачити, якими справді будуть зміни клімату та зміни в майбутньому колообігу води[368]. Навіть несуттєві зміни в тонкому балансі, що виник між багатьма суспільствами та джерелами води, можуть мати величезні наслідки. Мегаполіси залежать від того, щоб у водосховищах, звідки вони беруть питну воду, не зменшувалося води. Виробництво їжі ґрунтується на майбутній можливості й далі використовувати більшість усієї доступної прісної води на планеті, хоч фахівці переважно вважають, що 60 % сучасного водоспоживання в цій галузі можна скоротити. У районах, де води бракує, за останнє століття суспільства стали залежнішими від доступу до води, що призвело до чимраз інтенсивнішого контролю. Водночас через це суспільства, на диво, стали вразливішими до навіть малих змін у водоймах, тобто до змін у колообігу води та кліматі, що його визначає.
Така непевність щодо майбутнього води також нова, бо знаємо, що вона не зникне. Як я вже вказував, річ у тім, що люди в усьому світі вперше отримали надійне знання про те, що колообіг води змінювався впродовж історії. І це знання ґрунтується не на залишках нашої колективної пам’яті — не на легендах про Фімбулвінтер, вічну зиму, зі «Саґ про королів» Снорре Cтурлосона чи міфах про Великий потоп у пустельних релігіях. Воно ґрунтується на незаперечних фактах і задокументованих історичних даних. Тепер годі вважати рівень моря, розміри льодовиків, рівень води в річках чи опади за щось стабільне, як це було звично думати лише кілька поколінь тому. Тоді гідроінженери переймалися небезпекою великого потопу, а структурними й тривалими змінами клімату — ні. Сьогодні гідроінженера, інженера-проєктувальника автодоріг або навіть інженера-будівельника, який у підрахунках не зважає на майбутній розвиток клімату, вважають за неосвіченого й економічно ризикованого. Нова непевність у майбутньому людства ґрунтується на знахідках у царині історії води. Так, тепер ми знаємо, що Арктика раніше була без криги, Сахара після останнього льодовикового періоду була зеленою оазою, по якій текли річки, а дренування озера Аґассіз затопило більшість планети після останнього льодовикового періоду. А також те, що через ці зміни руйнувалися суспільства й людям доводилося мігрувати.
367
Я обговорюю це поняття на позначення епохи чи періоду, напр., у Tvedt, Terje, 2016. Water and Society. Changing Perspectives of Societal and Historical Development. London: IB Tauris, але вперше його вжив у «En reise i vannets fremtid» («Подорож у майбутнє води»), серії документальних передач для норвезького телеканалу TV2, 2007 року.
368
Capon, Samantha J.; Chambers, Lynda E.; Nally, Ralph Mac; Naiman, Robert J.; Davies, Peter; Marshall, Nadine; Pittock, Jamie; Reid, Michael; Capon, Timothy; Douglas, Michael; Catford, Jane; Baldwin, Darren S.; Stewardson, Michael; Roberts, Jane; Parsons, Meg Stephen E. Williams. 2013. «Riparian Ecosystems in the 21st Century: Hotspots for Climate Change Adaptation?», у Ecosystems, 16, 3: 359