Выбрать главу

Клопіт з історичними змінами колообігу води полягає в тому, що вони можуть відбуватися як швидко, так і впродовж тривалого періоду, а також складно зрозуміти взаємозв’язок між різними погодними явищами. Тут діють могутні сили та природні явища. Моря й океани займають 71 відсоток поверхні планети і в середньому завглибшки сягають 4000 метрів. Майже десять відсотків Землі вкрито кригою та снігом, себто замороженою водою. Решту планети зазвичай називають «суша», але насправді її пронизують річки, виступають плямами озера й замешкують тварини та люди, які переважно складаються з води. Під поверхнею землі й морським дном до того ж є величезні басейни з підземними водами (у яких міститься, за підрахунками, приблизно 99 відсотків усієї прісної води на планеті).

На континентальному рівні вода циркулює між морями й сушею через вітри, випаровується в атмосферу й потрапляє назад у море. Над приблизно половиною планети завжди висять хмари. А вони відіграють вкрай важливу роль у гідрологічному колообігу, адже це просто маси крапель або кристалів льоду в атмосфері[369]. Вода, поза всяким сумнівом, становить найважливіший парниковий газ планети й також — як хмари — тепловий двигун, що рухається в атмо­сфері. Хмари розподіляють водні маси й сонячну енергію планетою, а пара води водночас невидимо витає в повітрі й опадає на землю. Тож воду переносять не лише вітри. Сама вода створює вітри, які її транспортують планетою й регулюють температуру.

Отже, вода, що вкриває планету, постійно рухається, але робить це унікально й ми ці процеси досі не до кінця розуміємо, зокрема через брак емпіричних даних. Ніхто не знає, наприклад, скільки достеменно води опадає на землю за рік, п’ять або за п’ятдесят років, і нікому не відомо, скільки води випаровується або транспортується в хмарах у ці самі періоди. Натомість ми точно знаємо, що рухи таких водних мас відіграли набагато більшу для історії різних суспільств роль, ніж кількаградусні зміни температури, і це також причина, чому люди з давніх-давен ставили ті самі питання, що й люди зараз: «Чи буде наступного року посуха?» Або як сьогодні: «Чи живемо ми в століття посухи?»

«Чи випаде дощ цього року? А наступного?» Або як сьогодні: «Чи живемо в століття паводків? Чи стане та рівнина безлюдною наступного року? А через покоління? Як довго лежатиме сніг? А крига на землі, озерах і річках, як щодо неї?»

  Сила невідомості

Серед місць на планеті, де наслідки кліматичних змін будуть найкатастрофічніші, — Індія та Китай, дві великі економіки світі та дві могутні країни, не кажучи вже про багатолюдність. Це також дві найкласичніші цивілізації на планеті. Я вже писав про те, як ці регіони, саме завдяки водоймам, могли стати колискою двох перших цивілізацій у світі, а також описував, як відносини між водою та суспільством сформували історію цих країн. І Китай, і Індія повністю залежні від води, що її приносять мусони зі сходу, з Африки, наприкінці літа, і від талої води гімалайських льодовиків, які живлять річки навесні. Уся ця вода відтак потрапляє в гігантські річки, економічні центри країн і життєво важливі водойми впродовж тисяч років, які були головною передумовою збільшення кількості населення в останні 600 років.

Індія та Китай не з чуток знають, що таке кліматичні зміни. Пекіну добре відомо, що вони призводили до розквіту та занепаду безлічі династій упродовж історії. Долю династій Мін і Цін варто розглядати в кліматичній перспективі. У той час, коли Англія вела світ у промислову еру, Китай зазнавав стихійних лих. Наприкінці і XVIII, i ХІХ століття більшість Азії постраждала від Ель-Ніньйо. Це мало безпосередні наслідки для Великого китайського каналу, транспортної артерії, що збагачувала династії й тримала країну вкупі, але в ХІХ столітті підважила позиції останньої імператорської династії в історії Китаю. В Індії через Ель-Ніньйо почалися посухи, унаслідок яких загинули мільйони осіб. Індійський субконтинент уперше постраждав приблизно тоді, коли британці індустріалізували та грабували Індію. Тож не лише британські колоністи, а ще й боги погоди змовилися проти Азії в період промислової революції в Європі[370].

І Китай, і Індія сьогодні мають гігантські плани та проєкти, орієнтовані на протидію несправедливому доступу до води. Показова риса Китаю — його роль воднотранспортної держави, і цей спадок держава Компартії зберегла. Як уже зазначав, новий великий «Воднотранспортний проєкт Південь-Північ» забиратиме п’ять відсотків води Янцзи на півдні й транспортуватиме її трьома каналами на північ, долаючи 1800 кілометрів. Індія планує навіть більший проєкт «Національний план з’єднання річок» (The National River Link Plan, NRLP), але втілюватимуть його в геть інший спосіб. Мета цього проєкту  поєднати на першому етапі 37 річок, що витікають із Гімалаїв, в одну контрольовану систему. На другому етапі цю систему з’єднають із річками південної частини субконтиненту. Найдовгостроковіша амбіція — створити систему, у якій можна буде транспортувати воду з Брахмапутри вздовж усієї Північної Індії на захід у Раджастхан і аж до самісінького південного мису країни. Як вважає індійський уряд, цей проєкт «визволить Індію з рук мусонів».

вернуться

369

Див. Salby, Murray L. 1996. Fundamentals of Athmospheric Physics. Salt Lake City: Academic Press. Хмари бувають різного розміру  від кількох метрів до сотень кілометрів. Більшість води в атмосфері  це пара, що стала краплями або кристалами льоду залежно від температури та фізики хмари. Відтак хмари скидають на землю опади, а потім формуються знову завдяки випаровуванню океанів і горизонтальному та вертикальному переміщенню води в атмосфері (див. Dickinson, Robert E. 2003. «Overview: The Climate System», у Potter, Thomas D., Bradley Colman (red.). Handbook of Weather, Climate, and Water: Atmospheric Chemistry, Hydrology, and Societal Impacts. London: Wiley-Interscience. Тому пара води  найпоширеніший парниковий газ. Його в атмосфері приблизно вшістдесятеро більше за CO2.

вернуться

370

Феномен Ель-Ніньйо полягає в різкому підвищенні температури поверхневого шару води на сході Тихого океану, що іноді впливає на мусони в Азії. Див., напр., Davis, Mike, 2000. «The Origin of The Third World Victorian Holocausts», Antipode 32:1, 2000: 4889, що розглядає великий голод в Індії в 1876—1878 роках. Стаття Ґрува розповідає про менш відому таку катастрофу століттям раніше, див. Grove, Richard H. 2006. «The Great El Niño of 178993 and its Global Consequences: Reconstructing an Extreme Climate Event in World Environmental History», у The Medieval History Journal, 10, 12: 7598.