Головна ідея цих великих проєктів полягає в транспортуванні такої кількості води, що може позмагатися з великими природними річками в Європі та Норвегії, з регіонів, де води достатньо, до регіонів, де її бракує. Тут є чимало проблем, адже на рівень води в «річках-матерях» впливають кліматичні зміни. Якщо глобальне потепління триватиме, льодовики в Гімалаях танутимуть більше й швидше, ніж зараз. Це підвищить ризик паводків, і греблі та загати, зведені для «нормальних» умов, опиняться під тиском, який вони, може, не витримають. Після того як льодовики розтануть або суттєво зменшаться, річки отримуватимуть менше води в критичні пори року, і тоді виявиться, що в регіонах, де раніше було багато води, тепер відчутний її брак. Як це вплине на відносини між двома згаданими країнами, коли Китай контролює більшість цих річок? І що станеться між бідними й багатими на воду регіонами цих двох країн? А як щодо штучних річок? Що буде, як вони більше не забезпечуватимуть тих, хто живе вздовж них, достатньою кількістю води? Що станеться з містами та суспільствами, чий розвиток залежав від води, якої, може, більше не буде? Навіть якщо ці проєкти будуть сплановані ідеально, у такому разі їхнє керівництво постане перед украй складними проблемами і, мабуть, надзвичайно складними політичними рішеннями, що матимуть величезне значення для добробуту й цілісності обох країн.
Через значення згаданих проєктів і річок, певна річ, величезне значення матимуть і прогнози та підрахунки щодо майбутньої течії цих водойм. Наукові звіти, опубліковані на початку ХХІ століття, вже були тривожні — у них стверджували, що багато гімалайських льодовиків тануть шаленими темпами і, ймовірно, зникнуть до 2050 року. Такі насправді не зовсім вірогідні сценарії привернули увагу всієї Азії. Адже якщо льодовики зникнуть, то що тоді станеться з Індом, Брахмапутрою, Гангом, Янцзи, Хуанхе та Меконгом? І що станеться з азійськими цивілізаціями, які могли розвиватися впродовж тисячі років саме завдяки цим річкам? І що не менш важливо: що станеться з легітимністю державного керівництва і що робитимуть сотні мільйонів бідних індійців та китайців?
А втім, сценарії кліматичних змін початку 2000-х не збулися. Нові та вдосконалені підрахунки показують, що льодовики танутимуть швидше, ніж в останнє століття, але більшість учених вважає, що розтануть вони не так швидко, як припускали раніше. Це не означає, що проблема кліматичних змін менш серйозна, вона лиш не така гостра, як вважали раніше, і виявилося, що взаємозв’язок між температурою й таненням льодовиків — набагато складніший, ніж здавалося спершу[371]. Хай там як, одна річ точна: підрахунки та прогнози майбутніх кліматичних змін, а також дискусії, що вони їх породжують у регіоні, впливають на водногосподарську політику держав. І це дуже цікаво з політично-суспільної перспективи. Тож, навіть якби водойми суттєво або систематично не змінювалися, фактична непередбачуваність майбутнього води вже встигла вплинути на геополітику.
Те, що на кількох районах кліматичні зміни позначаться так швидко й безпосередньо, як на мільярдах людей, що живуть на цих великих річкових рівнинах в Азії, має геополітичне значення. Китай розташований нижче за течією щодо Тибету, але вище щодо Індії — багато ж бо великих річок, які втікають в Індію з півночі, мають джерела в Китаї. Якщо в китайських річках поменшає води, то Китай почне активніше використовувати річки, які течуть далі в Індію, через що Індія отримуватиме менше води. Керівництво обох цих держав чудово розуміє цю водно-політичну ситуацію, яку створила природа й посилила кліматична загроза. Жодна зі сторін про це особливо не говорить, лише підкреслює важливість цієї проблеми, зокрема, у довготривалій перспективі.
Ненадійне майбутнє води завжди впливало на політику Індії щодо Кашміру й може пояснити її раптову анексію цього регіону 2019 року. У гідрополітичній перспективі цей хід дав Індії вирішальну перевагу проти сусідів і ядерної держави Пакистану. Тепер Делі контролює найважливіші притоки річок Пакистану, що протікають через Кашмір, — і це в ситуації, коли Пакистан стає чимраз вразливішим саме через брак води. Індія також допомагала західному сусіду Пакистану, Афганістану, будувати греблю на річці Кабул, яка відтак тече в Пакистан і стає притокою Інду. Аграрний Пакистан щосили намагався перешкодити цьому проєкту, бо усвідомлює, що коли Індія контролюватиме й цю річку, то Пакистан залежатиме від милості Індії.
371
Сучасне дослідження на цю тему: Wester, Philippus; Mishra, Arabinda; Mukherji, Aditi, Arun Bhakta Shrestha (red). 2019. «The Hindu Kush Himalaya Assessment. Mountains, Climate Change, Sustainability and People», https://link.springer.com/book/10.1007%2F978-3-319-92288-1, дата звернення: 20.07.2020. Головний автор тієї статті в інтерв’ю