Ця зміна стратегії в Нідерландах демонструє, що зміни водойм потрібно сприймати серйозно і в Європі. Сценарії початку 2000-х щодо потенційної інтенсифікації танення льодовиків в Альпах і збільшення кількості опадів не справдилися. Але нова невпевненість щодо водойм і їхнього майбутнього з огляду на кліматичні зміни нікуди не зникла. Як і в Гімалаях, майбутнє Альп складно передбачити. Упродовж Малого льодовикового періоду в Європі льодовики в Альпах виросли, але тоді люди вважали, що погана погода — це Божа воля. Коли альпійські льодовики розросталися і знищували садиби та будівлі на своєму шляху, селяни ставили хрести й підпалювали свічки перед льодовиком, що наступав, сподіваючись, що Бог втрутиться. Сьогодні в таких ситуаціях ми звертаємося до уряду й політиків, але невпевненість щодо поведінки води в принципі анітрохи не змінилася. Нідерландці також боялися моря, рівень якого, за кліматичними сценаріями, мав піднятися й потопити частини країни, які раніше визволили з рук моря, тому місцеві посилювали захисні вали. У всій Європі гідроінженери та політики обговорювали та втілювали плани, що передбачали пристосувати до майбутніх змін водне довкілля. Це ставалося всюди — від Італії на півдні, де влада створила проєкт MOSE, щоб захистити від повеней Венецію та інші населені пункти на узбережжі Венеційської лагуни, до Англії на півночі, де почали планувати побудову Бар’єра Темзи й нові насипи неподалік її гирла, щоб захистити Лондон.
Невпевненість щодо майбутньої поведінки водойм і всі рішення, що їх вимушено приймають на підставі пророцтв, пояснюють, чому в суспільстві з’явилися нова й дуже важлива арена боротьби за владу. У всьому світі вибухатимуть конфлікти — не лише за контроль над невеликою кількістю води, але й — і це теж дуже важливо — за прогнози та розуміння майбутнього водойм. Той, кому вдасться поставити свою версію майбутнього води на «трон», здобуде неймовірну могутність, адже це вплине на позицію демократії, роль національної держави, глобальну політику й на баланс між багатими та бідними у світі. У майбутньому знову з’являться нові групи сучасних «книжників», «жерців» або «твердо переконаних» дослідників, які стверджуватимуть, що саме вони розгадали кліматичні таємниці майбутнього, тому саме їм потрібно дати владу. Що станеться з суспільством, якщо комусь вдасться видати себе за знавця майбутнього й у такий спосіб опосередковано вирішувати, що необхідно для того, щоб у всьому світі йшов дощ і щоб рівень моря не підіймався? Чи матимуть такі люди майже необмежену владу, яку історія світу не бачила з часів влади богів над населенням Шумеру?
У контексті кліматичних змін часто стверджують, що людство сяде в одну калюжу. Хай що хтось думає про історію клімату, це некоректний вислів. Якщо кліматичні зміни насамперед виявляють себе в суспільстві як зміни у водоймах, то води вражають усіх по-різному. Природа води несправедлива й так було впродовж усієї історії людства — вода необхідна всім, але поводиться й розвивається по-різному, не лише в різних куточках планети, а й у різний час в одному місці. Це контрольований ресурс, на який усім людям завжди та всюди так чи інакше доводилося зважати, щоб вижити. Колообіг води в унікальний спосіб об’єднує всіх людей. Вода, яку п’ємо сьогодні, може бути тою самою водою, що текла каналами Шумеру або Нілом, коли будували піраміди. Вода, яку діти в Каліфорнії п’ють зранку, може бути водою, яку торік пили старі прибічники партії в Китаї. Тому зміни в колообігу води або в гідрологічному циклі матимуть глобальні наслідки, але вони будуть особливі й різнитимуться від місця до місця, адже вода має одну особливу рису — вона загальна й унікальна водночас.
Отже, колообіг води гуртує людство й водночас створює розбіжності між людьми та суспільствами. Гідрологічний цикл мав і має досі низку різних версій. В одних місцях води багато, в інших — мало. На планеті є моря, озера та пустелі, а також усі можливі варіанти водойм, екосистем і кліматичних зон. Одні живуть, як у раю, серед лугів і води, інших натомість оточує золота пустеля, у якій дві краплі води падають з інтервалом у рік.
Це також означає, що зміни клімату матимуть різні наслідки в різних місцях, але знань про регіональні кліматичні умови досі так обмаль, а наявні дослідження так суперечать одне одному, що жоден вчений не може достеменно сказати, як ці наслідки різнитимуться. Одні вважають, що внаслідок змін клімату в Сахарі буде більше опадів, другі твердять протилежне — що опадів буде менше і Сахара «перестрибне» Середземне море, спричинивши опустелювання в Іспанії. Якщо стане тепліше, деякий час води в річках Азії буде більше; може, це стосуватиметься й Нілу — хоч фахівці не знають, чи буде більше опадів у районі навколо Блакитного або Білого Нілу. Деякі науковці вважають, що дощ ітиме над ефіопськими горами, інші — що над ними опадів буде менше. Одні вважають, що озеро Вікторія поливатимуть більше дощів, тоді як інші стверджують, що менше. Знань про рух води в атмосфері, у природі та вітрах над Африкою поки замало, щоб дати остаточну відповідь на котрусь із цих проблем. Наскільки передбачення вчених про наслідки кліматичних змін на глобальному рівні — то ненадійні пророцтва чи вони ґрунтуються на надійних даних, у цьому контексті відіграє меншу роль. Розвиток людських суспільств — це не результат абстрактної, середньої погоди, на нього впливає непередбачуваність і зміни, пов’язані з конкретними та матеріальними рухами води в суспільстві на регіональному й локальному рівнях.