У дослідницькій спільноті немає єдності щодо швидкості танення льодовиків у Ґренландії й того, чи тануть вони там більше, ніж в інших місцях; дехто навіть стверджує, що в певних районах острова тане більше. Однак річ у тім, що в Ґренландії багато хто побачить переваги розталої криги. Тоді цей острів зможе стати найбільшим виробником гідроенергетики. Лід вміщує неймовірну кількість води, яка до того ж падатиме з великої висоти. Може, під кригою знайдуть поклади цінних металів. Тож залежно від місця проживання на планеті кожен матиме різні інтереси щодо збереження сучасного клімату, циклу опадів і змін рівня моря. Люди в межах однієї країни можуть по-різному ставитися до кліматичних змін — селянин і власник готелю матимуть різні інтереси щодо тривалого дощу. Наслідки змін також різнитимуться в різних частинах однієї країни. Отже, як і всі інші кліматичні зміни в історії, ця зміна не згуртує людство до спільного спротиву чи пристосування. Інший погляд на це ігнорує історію, усю палітру мінливості природи та водойм, а також розбіжності інтересів індивідів та суспільства. А так годі зрозуміти глобальну дискусію про протидію кліматичним змінам.
Перші відомі нам потопи також були вкрай несправедливі. І потоп в «Епосі про Гільгамеша», і християнський та єврейський Великий потоп, у якому Яхве або Бог знищили все живе на планеті, за винятком Ноя, його дружини та тварин, що він узяв зі собою на ковчег, і Раґнарьок, і Фімбулвінтер у скандинавській міфології — усі ці легенди можна тлумачити як збірне людське уявлення про іманентну несправедливість природи. В усіх цих сюжетах бо вижило обмаль. Решта зникла.
Непевність, пов’язана з роллю та поведінкою води, відіграла головну роль у більшості релігій із часів Шумеру та Стародавнього Єгипту[377]. Міфи про створення світу та описи Бога в Біблії та Корані загрáють новими барвами, якщо читати їх уголос на горі Нево, з якої Мойсей побачив Землю Обітовану. Тоді єдина вода перед очима — пустельні міражі й оаза Єрихон, що її Яхве, за легендами, пообіцяв ізраїльтянам. Тоді чітко видно зв’язок між довкіллям і тою вагою, що її тексти надають воді, її ролі та значенню як релігійного об’єкта та метафори. Послання Яхве й Аллаха, як вони відкрилися пророкам, мали ж розуміти лише обрані. У такій екологічній перспективі зрозуміло, що три головні книги трьох великих монотеїстичних світових релігій — ісламу, юдаїзму та християнства — мають кілька спільних рис: уявлення, що їхній бог створив усіх живих істот із води, а найпоказовішою рисою раю є те, що там — на відміну від світу людей — годі перейматися браком води. І навпаки, забагато води, як-от потоп, ставало способом покарати людей.
Розгорни Старий Заповіт і спробуй позбутися думок про щедро политі дощем землі, всипані квітами узбіччя й зелені околиці, які зволожує саме небо. А поки у твоїй уяві розсипається пустеля, можеш подумати про Мойсея та його групу, що мандрували від джерела до джерела в пустелі Синай упродовж сорока років. Там, де була вода, можна було перепочити. Там, де текла вода, було життя. У Книзі Буття 2:4—7 написано: «Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю. І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю. І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею». Саме вода створила Едемський сад, а річки, що витікали з Едему, — світ для людей. Міф про створення світу в ісламській традиції має багато спільних рис зі Старим заповітом. У Корані зазначено: «Аллах створив усiх живих iстот iз води» (сура 24, 45) і «Вiн — Той, Хто створив людину з води й дарував їй родичiв та своякiв» (сура 25, 54)[378]. Вода в цих текстах також описана як засіб, через який Бог або Аллах демонстрував усемогутність. Адже для всіх, хто жив у регіоні, звідки релігії брали початок, вода була буквально ресурсом життя та смерті. Водночас вона була мінлива й поза владою людини. У Старому заповіті та Корані можна знайти багато місць, де описаний дуалізм води, а також де цей дуалізм — між потопом і посухою, життям і смертю, Божим даром і покаранням — саме підкреслював усемогутність Яхве й Аллаха[379].
377
Ширший огляд і обговорення цього взаємовідношення релігії та води можна почитати в розділі «Religion and the enigma of Water», у Tvedt, Terje. 2016: 65
378
Тут я використовую норвезький переклад Корану, поданий на вебсторінці https://koran.no/. (
379
У Біблії також згадана річка Бога, що напувала землю і створювала поживу та добробут: «Ти відвідуєш землю та пóїш її, Ти збагачуєш щедро її, — пóвний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, — бо Ти так приготóвив її!» (Книга псалмів, псалом 64 (65), 10). Бог, або Яхве, описаний як «джерело живої води» (Єремії 2:13), а благословіння Господа в різні способи порівняне з благословінням води: «Господь — то мій Пáстир, томý в недостáтку не буду, — на пасови´ськах зелених осéлить менé, на тихую воду мене запровáдить!» (Книга псалмів, псалом 22 (23), 1—2) і «вони з ситости дому Твого напóюються, і Ти їх напувáєш з потока Своїх солодóщів, бо в Тебе джерéло життя, в Твоїм світлі побачимо світло!» (Книга псалмів, псалом 35 (36), 9—10). Так само описаний і Аллах: «Вiн — Той, Хто створив небеса й землю за шiсть днiв, коли трон Його був над водою. Це все для того, щоб випробувати вас — чиї вчинки будуть кращими?» (сура 11, 7). І далі: «Аллах — Той, Хто посилає вiтер, який жене хмари. Вiн розтягує їх на небi так, як побажає, i розриває їх на шматки. Ти бачиш дощ, який виходить з-помiж них. Коли Вiн проллє його на тих Своїх рабiв, кому побажає, вони починають радiти» (сура 30, 48). І остання цитата про Аллаха та воду, яких понад сотню: «Вiн — Той, Хто звiв iз неба воду, завдяки якiй ростуть рiзнi рослини. Ми виводимо з них зелень, iз якої вирощуємо зерна в колоссi. А з пальмових зав’язей Ми вирощуємо звислi грона. Ми вирощуємо винограднi сади, оливи та гранати, подiбнi й неподiбнi. Погляньте ж на їхнi плоди, коли вони зав’язуються i дозрiвають! Воiстину, в цьому — знамення для людей вiруючих!» (сура 6, 99). Інша література про роль води в ісламі подана у, напр., Blair, Sheila S., Jonathan M. Bloom. 2009. Rivers of Paradise. Water in Islamic Art and Culture. New Haven: Yale University Press, а також Yadgar, Ahmad. 2015. State Sovereignty and Shared Water Resources under the Islamic Legal Tradition, у Tvedt, Terje, McIntyre, Owen, Tadesse Kassa Woldetsadik (red.). 2015. Vol II, Series III, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water, 9 vols, London: IB Tauris.