Між дослідниками розвитку єгипетської цивілізації точилася гостра дискусія щодо того, що виникло першим: держава чи зрошувальне землеробство. Тривалий час домінували теорії, які стверджували, що сильна держава — це передумова землеробства. Однак згодом учені дійшли згоди, що розвиток зрошувальної системи в долині Нілу не залежав від сильної держави. Люди могли будувати лимани вище за течією, щоб стримувати воду на певний час або просто пристосовуватися до розливів без державної влади як інстанції, що мобілізує та контролює. Зрошувальна система Єгипту була насамперед украй вдало й ефективно адаптована до річки та її природних змін. Єгиптяни не мали жодної потреби викопувати канали та канави, як у Шумері. Тому вони не мали й суспільної потреби в тому, щоб держава змушувала юрби селян — або «рабів» божих — будувати постійні канави вздовж річки.
Єгиптяни справді втілювали великі водні проєкти, але вони не мали такого масштабу та вирішального значення, як у шумерів[48]. Загальна проблема, пов’язана зі зрошенням у теплих та сухих регіонах, як тоді, так і зараз, — це небезпека, що ґрунт міститиме чимраз більше солі, а тому буде менш продуктивний. Солоний ґрунт, як уже зазначав, зумовив занепад та падіння Шумеру і — як побачимо згодом — може, створив проблеми для Індської цивілізації. У Єгипті цей процес можна було контролювати. Гідрологія та геоморфологія Нілу сприяли єгиптянам: щорічні розливи вимивали сіль із ґрунту, вона потрапляла знову в річку й відтак витікала в Середземне море. Крім цього, у річковій воді Нілу вміст солі нижчий, ніж у Євфраті, Тигрі й Інді[49].
Єгипет мав найбільше й найпродуктивніше землеробство в давні часи, що навіть перевершувало шумерське. Яке велике значення мав контроль води для розвитку та сили держави, можна виснувати з однієї з найсимволічніших пам’яток в історії світу. Єдиний пам’ятник першому фараону зображує, як він копає канал. Згідно з деякими здогадками, це може бути один із каналів, який мав перетворити Мемфіс на столицю об’єднаного Єгипту приблизно 3000 р. до н. е.
Уздовж Нілу, від порогів у Верхньому Єгипті біля кордону сучасного Судану й до витоку річки в Середземне море, поступово розвинулася вкрай однорідна та цілісна цивілізація, якою керував один правитель. Продуктивність землеробства й роль Нілу як надійного та простого транспортного шляху заклали економічні підвалини того, що правителі Єгипту могли будувати величезні храми, монументи й піраміди, а згодом створити на диво сильну державу.
Важлива особливість Єгипту, як порівняти з іншими давніми цивілізаціями, що також підкреслює ставлення до Нілу в суспільстві, полягає в тому, що правителі будували вздовж річки споруди, щоб стежити за рівнем води — так звані ніломіри. Вимірюючи рівень води, могли передбачити масштаби майбутнього розливу. Однак краще описати значення річки може інша річ — рівень води також визначав, скільки до скарбниці надійде податків від селян наступної осені. Якщо рівень води був надто низький, селяни могли голодувати, а фараон, своєю чергою, отримував би менше податків. Якщо рівень води був надто високий, то очікували сильного розливу, себто катастрофи, а отже, бідності й менше податків. Якщо рівень був десь посередині, то селяни очікували на добрий врожай, а держава — на більше ресурсів. Вимірювати податки в такий спосіб було можна, адже інші чинники, що впливали на землеробство, були стабільні: сонце сяяло майже щодня, а ґрунт не втрачав родючості, адже його щороку угноював намул з Ефіопії. Єдине, чого не можна було знати напевне, — скільки води Ніл виллє на землю, яку востаннє зрошували пів року тому, під час останнього розливу. Тому правителі та можновладці мало чим переймалися так сильно, як ритмом Нілу й рівнем води в ньому. Так, ці дані можна вважати за найдовше систематичне вимірювання кліматичних даних в історії людства[50]. Жодне суспільство, яке непевно сподівалося на опади, займаючись землеробством, і жодне інше давнє суспільство, яке залежало від непостійніших і бурхливіших річок, не могло спиратися на таку систему, очікуючи доходу.
48
Наприклад, одну з перших загат у світі звели в Єгипті приблизно 2600 р. до н. е.
49
Said, Rushdi. 1993. The River Nile. Geology, hydrology and utilization. Oxford: Pergamoon Press, а також Rzoska, Julian (red.). 1976. The Nile: Biology of an Ancient River. The Hague: Junk.
50
Evans, Terry. 1990. «History of Nile flows», у Howell, P. P., J. A. Allan. 1990. The Nile. Resource Evaluation, Resource Management, Hydropolitics and Legal Issues. London: SOAS, p. 5