Єгиптяни цікавилися межею між цим і наступним життями, а також межею між цим світом і «потойбіччям», що можна вважати за попередника раю та пекла в інших релігіях. Віра в те, що Ніл походить із потойбіччя, де править смерть, — це ще один приклад того, як релігійний світ уявлень єгиптян відбивав екологічний усесвіт навколо них. Світ був дуалістичний, із різкими контрастами між золотою пустелею (Дешрет) і родючою долиною Нілу (Кемет), між Нілом за розливу і звичайним Нілом. Світ складався з чистісіньких суперечностей: посуха й розлив, пустеля й цивілізація, один бік річки, де вставало сонце, й інший бік, де воно сідало, цьогобічна річка, що належала цьому життю, і небесна та потойбічна річка, що належала життю після смерті, не кажучи вже про те, що піраміди стоять на західному березі, на боці смерті та вічного життя. Тексти в пірамідах описують, як річка ділила Єгипет навпіл — на царство мертвих і живих. Ніл, своєю чергою, ставав посередником між цими двома світами. Однак річка не лише ілюструвала таємниці світу й те, як він улаштований, вона й була всім світом.
Єгипетські міфічні та релігійні легенди змінювалися за різних правителів, що завойовували країну. Так, на них вплинули грецька й римська міфології за часів Александра Великого та Римської імперії, суперечливі варіанти православного християнства за часів Візантійської імперії, а також коливання між сунізмом і шиїзмом після арабського завоювання 642 року. А втім, головні технологічні та економічні пристосування до природи Нілу зоставалися головно незмінними впродовж п’яти тисяч років — аж до ХІХ століття й тиску європейської промислової революції[53]. Контроль Нілу впродовж історії та його значення для єгиптян свідчать про те, що постулат ХІХ століття, ніби є один загальний закон розвитку суспільства — від традиційного до сучасного, або від простого до складнішого, — далеко не універсальний[54].
Тривала історія єгипетської цивілізації також порушує проблему теоретичних уявлень про те, що всі цивілізації рано чи пізно помирають, як рослини й дерева — народжуються, ростуть, цвітуть і, зрештою, хиріють. Шумер цю теорію підтверджує. Однак єгипетська цивілізація після майже п’яти тисяч років живе й досі, зберігши економічну структуру та ритм суспільства, у центрі якого стоїть Ніл. Пояснити це може річка та ставлення до неї єгиптян. Точнісінько так само набагато невідомішу, але не менш захопливу Індську цивілізацію в Азії варто вивчати з огляду на річкову систему, на честь якої цивілізацію назвали.
Відкриття Індської цивілізації вразило історичний світ, коли її викопали з тотального забуття рівно 100 років тому. Якщо Шумер п’ятдесятьма роками раніше відкрили французькі та британські археологи в тогочасній Османській імперії, то Індську цивілізацію від можливого вічного забуття врятувала британська колоніальна влада[55]. За майже 100 років британських завоювань Лондон підім’яв під себе чимало територій Індійського субконтиненту. Королева Вікторія стала формальною очільницею Індії, а британці прокладали залізницю в штаті Пенджаб, як і в багатьох інших місцях на континенті. Працюючи над відтинком між Лахором і Мултаном у 1860-х, будівельники знайшли цеглу і, нічого не підозрюючи, клали її під рейки як баластний шар. Як виявилося згодом, вони використовували залишки давньої цивілізації, але нічого не вказувало, що ця рівнина може бути центром будь-чого, не кажучи вже про центр однієї з перших цивілізацій. Вони не могли знати, що річка Раві, притока Інду, тисячі років тому протікала тут, доки не змінилося русло й річка не полишила центр цивілізації, для якої створила передумови.
Після ще кількох знахідок неподалік британські археологи почали розкопки. Незадовго, 1924-го, вони зроблять одне з найбільших відкриттів ХХ століття[56]. Під піском на курній і сухій рівнині вони знайшли рештки 4000-річного міста, чи не найбільшого міста у світі на той час, що простягалося на кілька кілометрів і було домівкою для кількадесят тисяч людей. Вони називали місто Хараппа. Незабаром учені знаходили нові міста і, зрештою, постановили, що віднайшли нову давню цивілізацію. Англійський археолог, який очолював розкопки, стверджував, що історію Індійського субконтиненту потрібно суттєво переписувати. Її джерела не були на Близькому Сході й у Шумері, як вважали досі. Британські археологи знайшли відлік найдавнішої історії Індії.
53
Докладніше про це див., напр., Lawson, Fred H. 2010. «Nile River Flows and Political Order in Ottoman Egypt», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red). Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.), A History of Water (9 vol.). London: IB Tauris.
54
Теза про те, що розвиток
55
Тут я використовував Piggott, S. 1950. Prehistoric India. London: Penguin; Romila, Thapar. 2004. Early India: From the Origins to AD 1300. University of California Press; Possehl, Gregory L. 1997. The Transformation of the Indus Civilization, Journal of World Prehistory, 11 (4): 425
56
Роботу очолював сер Джон Маршалл. Він написав кілька фундаментальних книжок про цю цивілізацію і вплинув на те, як розуміємо її сьогодні.